uka_didych: (Default)
 Рік тому НАБУ замовило тактичні шкарпетки за купугрошей. 

- АААА!, армія гола-боса, а вони якийсь непонятний спецназ ще й за таке бабло вбирають - кричали одні.
- Ну... впринципі... тактичні шкрапетки, завезені не контрабандою, так і коштують. І якщо хлопці робитимуть свою справу, то хай їм буде сухо в берцях, - тихо муркнули інші, і тут же були послані лизати шоколадну дупу.
Я тоді промовчала, бо якось мені було не до ФБ-дискусій, та й розуміла емоції перших і логіку других.

Потім зашкварився з квартирою Лещенко. І раптом приходить НАБУ в тактичних шкарпетках і каже, що він чистий перед державою.
- Отак! - сказали одні, забувши про шкарпетки, - це все клята влада гнобить патріотів, але їм цього разу не вдалося!
- Офігіти, антикорупціонери, - почухали голову другі, отетерівши від наглості, але негайно були послані їсти рошенки.
Я вкотре пошкодувала про свою некомпетентність в таких питаннях. Хто зна, може й справді, формально там все було чисто - не підкопаєшся, і вони не мали можливості за буквою закону сказати щось інше.

І от пройшов рік, як НАБУ в тактичних шкарпетках, і нарешті ми бачимо плоди їх праці: не абикого, самого Насірова затримують! Без жодних жартів і сарказму, це дуже серйозний результат. 
АЄОА. За дивним збігом обставин затримання проводять в п’ятницю, коли попереду два вихідні в суді. Ще до затримання той же Лещенко зливає інформацію - і панєслась!
- Аааа, влада захищає своїх! Порох, дай наказ суддям! Якщо Насіров вийде, то винен особисто Президент! - волають одні.
- Альо! А нічого, що ваше тактичне НАБУ все зробило для того, щоб він не сів? - вже на повний голос питають другі?

Ну але неділя вечір, термін затримання спливає, і треба щось робити. Під судом, з того, що я бачу по ФБ, зібралися і одні й другі. Насірова не випустили. Старанням людей.

Тепер все покаже судовий процес.
Бо те, що в нас суди продажні, і постараються відмазати, це очевидно. Питання тільки, чи їм для цього треба буде добре помахатися, і всім буде ясно, що відмазують, чи слідство все принесе на блюдечку. Наразі першим дзвіночком було оголошення підозри "непритомному".

Якщо час покаже якісну підготовку до суду по Насірову (ну бо це не рядовий хабарник, на якому можна вчитися і не така біда, якщо щось не вийде), по інших гучних справах, то я готова буду списати все попереднє на хвороби росту.

Я належу до тих невиправних оптимістів, які готові давати людям кредит довіри, поки вони надійно не доведуть протилежного.

Якось так.
Какашки можете не кидати - в мене за три роки стійкий імунітет, вироблений шляхом поїдання Наполеона і вишні в шоколаді.

uka_didych: (Default)

  Частина 2

Частина 1 тут

Хто хоч трохи цікавиться громадською діяльністю, знає: кожен керівник адміністрації будь-якого рівня, якщо він хоч трохи тримається за свою посаду, прикормлює біля себе «ручну громадськість».

Перш за все це ряд ручних ГО. Під їх діяльність виділяється фінансування, ресурс. Вони входять в усі громадські ради, імітуючи підтримку влади зі сторони громадськості, а часом навіть «конструктивну критику», пропозиції і навіть посягають на спроби формування громадської думки. То вже залежить від інтелектуального рівня їх представників. Їх використовують для створення потрібних громадських протестів (якщо ви бачите нечисельну акцію з непоганим медіа-висвітленням, учасники якої не дуже можуть пояснити, з якою метою вони вийшли на протест, то це воно), «розбавлення» і саботажу роботи ще працюючих громадських рад тощо.

У владній орбіті зазвичай присутні ще й іншого типу діячі. Так звані флюгери. Це професійна громадськість. В 90х вони були родом з комсомолу. Зараз – це їхні достойні учні, школа та сама. Вони завжди намагаються бути біля влади, однак тримають ніс за вітром. Мудрі керівники тримають їх на дистанції, однак ситуативно використовують для своїх потреб. Менш далекоглядні допускають дуже близько, бо на відміну від ручних ГО, ці – здатні впливати на реальне громадянське суспільство, ставати буфером між ним і владою. Але як тільки для покровителя у владі пахне смаленим, чи то революцією, чи то просто зміною персоналій, вони миттєво оцінюють масштаб загрози і перекидаються туди, де перспективніше. Якщо це протести, здатні перерости в зміну влади, вони можуть навіть очолити їх, виступивши таким собі «умиротворювачем» найрадикальніших настроїв. Головне, контролювати процес.

Ця «професійна громадськість» дуже добре чує «кон’юнктуру ринку», теми, які перспективні в плані державного фінансування і виділення ресурсів, які будуть актуальні в суспільстві.

Слід зауважити, що за поняттям «влада» не стоїть єдина сила. Зазвичай це різні «орбіти», які борються за впливи на адміністративній території. Для прикладу, після минулих виборів така боротьба точилася у Львові між мером і міськрадою. І, відповідно, їхня громадськість з метою закріплення і поширення цих впливів і часто конкурує між собою, використовуючи адмінресурс і кошти відповідних спонсорів.

Львів тут не виняток. У Львові таких ГО є достатньо. Є просто провладні, а є створені діячами, які ще вчора балотувалися від Партії Регіонів, а вже сьогодні стоять на чолі патріотичних сил, щоправда, кабінет «патрона» не змінився. І вони є у кожній сфері, де обертаються державні кошти, і де вони «освоюються». І соціалка для АТОшників тут в тренді. Схеми з відправкою закордон дітей чиновників під виглядом лікування майданівців освоїли ще після майдану. «Волонтерство» - ще раніше, з майдану. А тут – квартири, першочергова земля. То ж не дивно, що з першою ж хвилею дембелю в орбіті ОДА засвітилися нові ГО, з абревіатурою «АТО» у назві. При чому в орбіті – буквально, з пропискою на Винниченка. Вичислити їх легко – переглянути списки земельних комісій, громадських рад при геокадастрах і дотичних департаментах, та погуглити скандали з землею та квартирами для АТОвців. Персоналії всюди ті самі.

Оця «громадськість», схоже, усвідомила проблему незалежних волонтерів у Центрі навіть раніше за владу, яка була поглинута виборами. Скандал з бійкою, який виник за участі однієї з таких активісток, тут же було використано як привід для переформатування центру. Хоча учасники Центру були тільки свідками, а не безпосередніми фігурантами скандалу. Щоправда, вини з себе за те, що не встигли запобігти сутичці, не знімають. Їх спершу спробували налякати, підтягнувши під поліційний відділок людей, в яких люди впізнали бандитів Морди, а коли на один клич у ФБ туди моментально з’їхалися десятки волонтерів з міста й області, то змінили тактику на «давайте помиримося, але Центр треба переобирати». У процес дискредитації волонтерів активно включилися всі ручні ГО. Почали розказувати про «Дідич побив ногами Лесю Турашвілі», «у них були ножі», «приїхали харків’яни підминати Львів» і тому подібне. Байдуже, що Лесі ніхто пальцем не торкнув, ножі були в ресторані на столі, а харків’яни взагалі випадково потрапили під роздачу.

Натомість, у волонтерському середовищі в задекларовану з Києва ідею повірили. Повірили як у механізм впливу. Як спосіб щось змінити. На кшталт волонтерського десанту в міноборони чи міністерстві інфраструктури. На кшталт мобільних груп «Сармат». На кшталт волонтерів, яких допустили до контролю і не дали розбазарити канадську гуманітарку минулої зими.

І до 5-ки підключилася команда з волонтерського середовища. З того самого, яке, всупереч всім загрозам, збирає гроші на картки, завозить контрабанду з-за кордону, закуповує і возить на передок, займається пораненими, сім’ями і дітьми. Аналізували проблеми, до яких владі не доходять руки, напрацьовували ідеї і проекти, шукали додаткові ресурси і середовища для співпраці. І всі стояли на низькому старті, чекали, коли ж нарешті запустять.

І от пройшли вибори, і влада згадала. На хвильку. Синютка удостоїв зустрічі двох учасників Центру. По одному. І кожному було сказано в приватному порядку: я не можу працювати з тими, кого я не контролюю, ви не з моєї орбіти. Прямим текстом. І все. Знову тиша. Ні розпорядження, ні положення, ні призначень. Тільки руками самопроголошених миротворців намагання вкинути в волонтерське середовище думки про «потрібно переобрати», це «спроба очолити волонтерський рух, взяти під контроль» і т.д. Я особисто була приємно вражена, що, незважаючи на неоднорідність волонтерського середовища, різноманітність підходів і деякі непорозуміння, це не вдалося. В принципових питаннях ми всі єдині, а ситуація гарно проявила всіх «ручних» активістів. Зрештою, на відміну від інших, в нас одна мета: щоб держава гідно ставилася до своїх захисників, і їм не доводилося вибивати і випрошувати те, що їм належить за законом.

Це все нарешті заторкнуло і демобілізованих. Не тільки активи ГОшок, а й бійців поза ГО чи з номінальним членством («пообіцяли з землею порішати»). Їх почали обдзвонювати і розповідати жахалки про «волонтери б’ють атошників і хочуть забрати вашу землю». Почався шквал дзвінків. Дзвонили і військові, з якими ми працюємо, і демобілізовані, і волонтери: «Що відбувається? Людей обдзвонюють і розказують несусвітні речі». Отоді ми почали гуглити, розпитувати і вивчати, «ху із ху». Картина складалася неприваблива. Бійці розповідали про свій досвід співпраці з цими ГО, обіцянки «порішати з землею» і умови, на яких це обіцяли. Гугл видавав списки громадських рад і земельні та забудовні скандали.

Ми зрозуміли, що починається кампанія дезінформації і натравлювання демобілізованих на волонтерів. На цьому фоні ми зважилися на авантюру. Скликали прес-конференцію з метою розповісти громадськості про Центр, його справжні завдання і можливості, які він дає. Завели сторінку у ФБ, створили гарячу лінію на мобільних телефонах. Своїми силами. Це був єдиний шанс пробити стіну дезінформації.

Яким же було наше здивування, коли напередодні прес-конференції пізно ввечері передзвонили дівчатка з прес-клубу і сказали, що їм ввечері дзвонив Пелехатий з криками і погрозами, що вони не мають права проводити цю прес-конференцію! Здавалося б, що має Пелехатий, керівник однієї з ГО, до прес-конференції Центру? Вже тоді ми зрозуміли, що буде скандал, але міняти щось було пізно.

Зрештою, вони себе перевершили. Ми очікували незручних запитань, закидів, але погрому в прес-клубі з ламанням дверей не очікував ніхто. Інакше б викликали поліцію заздалегідь. Довелося викликати по факту. Зрештою, цей скандал, поведінка і риторика опонентів вкотре показали, кого цікавлять проблеми демобілізованих, а кого – тільки земля і зрив реальної роботи. Трохи шкода, що відеозапис і стрім вівся лише з зали прес-конфернеції, і публіка не мала можливості насолодитися тією риторикою і погрозами, яких довелося наслухатися в кулуарах.

Далі буде…

 

uka_didych: (Default)

Частина 1.

Наприкінці літа і на початку осені Львів жив не війною. Львів жив очікування місцевих виборів. За невеликим винятком, старі обличчя і старі методи.

На той момент волонтери стали силою, якій довіряє суспільство, і за підтримку волонтерів розпочалася справжня війна. Деякі сили ввели їх у списки, деякі створювали власні кишенькові волонтерські осередки, треті посилено піарилися на допомозі армії. "Допоможи фронту" теж не оминуло. За право сказати в рекламі "нас підтримує "Допоможи фронту"" нам обіцяли захмарні суми. Ні, не хабар і не в кишеню, виключно на добру справу. Ми згодні були сказати, пан такий-то, кандидат в мери, купив солдатам стільки то тепловізорів. Але ми не готові були сказати "ДФ підтримує пана такого то чи його силу". Бо ДФ - це кілька десятків людей з різними політичними поглядами. І об’єдналися вони зовсім не навколо політики. А конвертувати нашу репутацію і людську довіру в голоси для сумнівних організацій, які ставлять перед собою зовсім інші цілі, ми не мали права. 

"Ука, але ж чесні люди мають іти у владу! Інакше в державі нічого не зміниться!", переконував мене один із моїх хороших друзів. Згодна. Але не так. Не через старе болото, не в командах, на діяльність яких вони не мають впливу, і які їх використають, дискредитують і викинуть. От якби на обласному рівні запровадили щось на кшталт волонтерського десанту, де б волонтери могли би застосувати свої вміння у виконавчій владі, щоби щось там змінити, і водночас не стати сліпим інструментом в чужих руках, залишаючись незалежними, от під таке ми би підписалися. 

Накаркала. Розмова була в вересні, а в жовтні до Львова приїхав Алєкс Ліпіріді з ідеєю Центрів допомоги учасникам АТО. Базово ідея виглядала просто розкішно. При кожній ОДА створюється Центр з 5 волонтерів (саме волонтерів, а не "громадськості", як потім з’явилося в положенні), які НЕ стають державними чиновниками, натомість отримують доступ до інформації, контакти з департаментами з командою "прислухатися", прямий канал на АП. "Ваше завдання - не заміняти собою державу, як ви це робили в ролі волонтерів, а зробити так, щоб держава виконувала свої функції. І пропонувати вдосконалення. Ваше слово в АП буде важити більше за слово голови ОДА, вам буде зелене світло в усьому, що пов’язано з АТОвцями", - було сказано нам прямим текстом. "Маєте 3 дні, дайте 5 прізвищ". 

Виглядало заманливо. Шанс перейти з режиму вогнегасника на системну роботу, не збирати гроші на те, що має забезпечити держава, а подбати, щоб держава це таки забезпечила, зупинити зловживання, коли під виглядом АТОвців і під прикриттям АТОшних організацій виділяють землю своїм, зводять незаконні багатоповерхівки, віддавши у відкупне кілька квартир, відправляють закордон дітей чиновників, засвоюють величезні бюджети під програми реабілітації, які залишаються на папері, - це був той шанс, яким знехтувати було би злочином. Ми ж бо - ідеалісти... Щоправда, вже тоді були серед нас люди з досвідом роботи у владі, які казали: "ви справді думаєте, що вас туди хтось пустить?" Гм... Принаймні, ми на це сподівалися. І зробили все цивілізовано. Зібрали збори, провели вибори. На ці збори прийшло ряд представників організацій з абревіатурою «АТО» в назві. Цікаво, але основна теза, з якою вони прийшли: «волонтери не будуть ділити нашу землю» і «ви нам помагали, а тепер ми самі, йдіть лісом». Риторика була відверто образливою, але ми звикли з повагою ставитися до тих, хто воював, навіть якщо це директор магазину мисливського спорядження, який від початку війни продає це спорядження родичам мобілізованих із величезними націнками. Тому спробували погасити конфлікт цивілізовано і пояснити, що до поділу землі Центр не матиме ніякого стосунку. Наче вдалося. Представники цих ГО висунули своїх претендентів. Один із них, Тимур Баротов, пройшов рейтинговим голосуванням. Щоправда, після завершення зборів, одна з представниць цих ГО, Леся Турашвілі заявила, що «цього так не залишить» і «цей Центр нікому не потрібен».

ОДА поаплодувала, провела пресуху і представила 5-ку, Богдан як керівник поїхав на зустріч з Президентом, а потім...

А потім система оговталася. Губернатор виявився у відпустці через вибори, його заступник - теж, розпорядження підписувати було нікому, а в офіційному положенні замість волонтерів з’явилися "представники громадськості".

Частина 2 тут.

March 2017

S M T W T F S
   1234
5 67891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jun. 23rd, 2017 08:46 am
Powered by Dreamwidth Studios