uka_didych: (діти)

Лідка взялася кидати дартс.
Богдан: "підійди ближче"
"Та ні, я звідси кидала вже."
"Куди, в стінку?"
"Ні.... не тільки..."


Дарка, переписуючи на чисто ДКР з фізики. Тема, яку вона пропустила і ми з нею розбирали за чужим конспектом, а потім вона три дні пихтіла над задачами.
"Н-дя, мені б ще одну таку ДКР, і я б ті задачі як горіхи..."
"А тепер уяви, що це почув хтось із твоїх колишніх однокласників"
"Гм... докотилися... Але є один позитив: я тепер знаю принцип роботи ровера, будову витягу з криниці і що таке шків."

І це ж не повний місяць, а як підхід помінявся...

uka_didych: (діти)
Вчора поза північ плели з Даркою байки. Була шалена спека і навіть з вікнами на розтвір заснути не виходило.

Розмова почалася теми церковних піснеспівів (моя двоюрідна сестра співає в Рожнятові в хорі, і ми обговорювали їхній спів), перейшла до теорії імовірності, незалежних подій і біному Ньютона (розказувати, що таке біном Ньютона в темноті, без паперу й ручки - круто), а потім плавно перейшла до життєвих спостережень.

- Мам, в мене таке відчуття, що ми деградуємо. От дивися, раніше ми бавилися, і в Софії, і в дворі, щось придумували, якісь стратегії, сценарії, ті ж комп'ютерні ігри переносили в реал. Ділилися на команди, фантазували... А тепер - м'яч, "паровозік", хованки та й по всьому...

- виросли? дитячі ігри "не пасує"?

- а "паровозік" пасує?

Прийшли до висновку, що не соромно показово "впадати в дитинство", там де ніхто не запідозрить, що Ти не вдаєш дитину, а відчуваєш себе нею. А от ті ігри, які бавилися ще рік тому - соромно, бо поводишся як "малолєтка".

- мам, але ж ми і є "малолєтки". Нащо вдавати з себе дорослих? Це ж набагато смішніше виглядає. От підходить до тебе шпанюк, метр з кєпкою, і починає "наїжджати", як "крутий пацан", мат-перемат. А воно ж 10 хвилин тому пірамідки в пісочниці ліпило, поки його друзі гуляти не вийшли. Ну смішно ж...


Хороша дитина. Вреднюща останнім часом, але така хороша :)))
uka_didych: (sova)
Є результати.
Два класи, 45 місць (бо 15 набрали за співбесідами). 31 місце в рейтингу.

Остаточні результати будуть за тиждень, після апеляцій. Але вже можна видихнути.
uka_didych: (діти)

Це було в далекому 91му.

Я брала участь в міській олімпіаді з математики, з тріском її провалила, бо на нервах мене підвів шлунок, і весь час мене нудило, було не до задач.
Але перед олімпіадою нас усіх зібрали в актовому залі "червоної" школи на Городоцькій, і тоді я вперше почула таке чудернацьке для того часу слово "ліцей".

Зараз я навіть не пригадую, де були іспити - точно не в теперішньому приміщенні ліцею. Коли тато привів мене на математику, для нього то було просто моєю забаганкою. Я хвилювалася, а він - ні. Я була круглою відмінницею, математику ловила на ходу, але тато цілком здавав собі справу, що на фоні слабенького класу це нічого не означало.
А потім виявилося, що математику я написала дуже непогано.

А потім була фізика. Я не пригадую своїх емоцій, як і самого іспиту. А от тато (заядлий курець) в якомусь коридорі під класом зі жменею згрижених сірників стоїть у мене перед очима уже 20 з гаком років...

І от прийшла моя черга гризти сірники...
Завтра фізика, позавтру математика.
Дитина не хвилюється (здоровий пофігізм - велика штука)
Я собі місця вже не знаходжу...
Помоліться за нас...

uka_didych: (sova)
Вчора Дарка made my day. Двічі.
Вперше, коли на питання "що таке зеніт?" відповіла "вроді команда якась".
А вдруге вже ввечері. Вона малювала і ми балакали про справи в школі, про навчання, про те, що вона щось прохворіла-прогавила на фізиці і в'їжджала вже на контрольній. І тут раптом:
- Мамо, а яку я гарну теорему в геометрії знайшла! Там таке шикарне доведення! Таке... Ну от гарне, красиве... Я навіть не знаю, як то пояснити...

Теорема - про суму кутів трикутника, і доводиться через домальовування через вершину прямої, паралельної основі, - звичайнісінька теорема з курсу 7 класу. Але дитина знайшла в ній естетику і була щиро захоплена цим, ну а я - тим, що вона бачить естетику в математиці. Досі тішуся цим - пишу і сама до себе посміхаюся.

А ще була нині в ліцеї. З наступної суботи починаються підготовчі заняття. 
Шпарка в паркані зі сторони поліклініки на Виговського досі існує. Пройшла крізь неї (хоч і не солідно 35-річній тітці крізь шпари в парканах лазити), - наче крізь браму часу, аж защемило.
Щось у мене настрій меланхолічний нині...
uka_didych: (Default)
Начитавшись у  [livejournal.com profile] helma про організацію побуту з дітлашнею, організувала своїм старшим чергування на кухні. В обов'язки чергового входить миття посуду і прибирання на кухні після їжі. Робила це радше з виховною метою, бо щось мені виглядало, що оте миття посуду особливо часу не забирає.
 
Триває вже місяць. І знаєте що? Це капець, яка допомога!

А заодно розкрилися цікаві особливості дітей. Дарка, яку до роботи треба гнати силою, і яка на початку з усіх сил опиралася новій "трудовій повинності", як тільки усвідомила, що не відмажеться, - чемно, без нагадувань, акуратно і докладно виконує свій обов'язок. А от господинька Риська так і норовить "забути", "не помітити" баняка і ще всіляко схалтурити :)
uka_didych: (зануда)
Риська прочитала Пеппі Довгапанчоху. 
Тепер у мене в хаті тільки й чути, що "Пеппі", "Томмі", "Аніка", "злазь з мого коня" і т.д. А Риська бігає з криво заплетеними косичками, в які вплетено стрічки, і норовить натягнути на себе мою нічну сорочку (ну бо тато в нас не спить в сорочці).
І вона таки справді схожа на Пеппі - кирпатий носик, ластовиння і дві тоненькі кіски :)

Дарця читає все підряд. Навіть, якщо нецікаво. Минулого тижня взяла в бібліотеці "Крихітку Цахес".
- Якесь воно нудне.
Через пару днів бачу - читає.
- Що, пішло Тобі? 
- Нєа, далі нудне.
- А чого читаєш?
- Не знаю... Якось не хочеться кидати...

А от Рисі треба, щоб пішло. Якщо книжка нецікава, вона її читати не буде. В програмі є "Том Соєр", то подужала від сили сторінок десять і лишила. А от Пеппі - ковтнула на одному подиху.
Так цікаво, коли діти приносять з бібліотеки ті самі примірники, які свого часу читала я. І коли Дарця хвалиться, що її запустили в сховище, щоб вона собі знайшла щось читати. Як і мене колись пускали...
За ці 20 років тут змінилося вже кілька бібліотекарів, але оте бажання, щоб діти читали, таке враження, що передається в спадок. Нажаль, у Львові ні в шкільній бібліотеці, ні в районній на Сихові я такого не спостерігала :(
uka_didych: (га?)
Дарця хвора, школу прогулює.
З 11ї години і досі - надворі з перервою на обід.
В таку погоду краще вигріватися на сонці, аніж сидіти в чотирьох стінах, які ще не прогрілися від зими і дощової весни.

Прикіл в тому, що гуляє з товаришкою - донькою своєї вчительки, в якої прогулює зараз уроки :)

Дарця

Mar. 18th, 2012 04:09 pm
uka_didych: (га?)
Перший самостійно зроблений приклад зі Сканаві, ще й з ходу зійшлося з відповіддю!

Правда потім на зовсім простому прикладі купа помилок.
І що робити з тою неуважністю?
uka_didych: (га?)
Скажу відразу, то не я така вумна, то так щасливо склалося, а я вже тільки аналізую.

З моїх спостережень в передпідлітковий вік в дитини формуються три сфери: сім'я, "кумири" і "фанати". І саме на взаємодії цих сфер і відбувається формування і укріплення цінностей.

З сім'єю все зрозуміло. Що ми закладемо з малечку (не словами, а власним прикладом), те і матимемо.
Так, і не зовсім так.

"Кумири". Це те, чим дитина захоплюється. Від кінозірок і до сусідки Насті - красуні і відмінниці. Зазвичай - це старші чи дорослі, які є в чомусь успішними, викликають захоплення, яких хочеться наслідувати. Якщо дитина потрапляє в таке середовище, якщо воно її приймає, то воно стає для неї всім світом, нав'язує ідеологію, цінності, і вирвати її звідти стає практично неможливо. І не дай Бог, це буде "погана компанія". Саме тому слід дуже уважно придивлятися до друзів дитини, і особливо прискіпливо, якщо серед них з'являються старші за віком.

"Фанати" - це умовна назва, я кращого слова наразі не змогла підібрати. Більшість дітей потребують самореалізації і визнання. Для цього намаагються підібрати собі середовище, в якому можуть бути особливими, мати, чим похизуватися, чого навчити, що нав'язати, одним словом, стати лідером.

Здавалося б, у цій схемі нема місця для сімейної ідеології. Бо всім добре відомо, що у віці десь від 10 років сім'ї дуже важко конкурувати з впливм зовнішнім. Але батьки тут мають одну дуже цінну перевагу - вони мають вплив на дитину з народження. І можуть прослідкувати і непомітно скерувати дитину у середовище, котре вони б хотіли бачити для неї в ролі кумира. І якщо це вдається, а до того ж у дитини сильні лідерські якості, то маємо шанс змінити світ на краще :)


як це виглядає у нас )

Я, мабуть, винаходжу колесо, і то далеко некругле, а психологи і педагоги це все давно описали, проаналізували і розробили рекомендації. Але я не вмію знаходити правильні книжки серед тої околопсихологічної маси, яку зараз пропонує книжковий ринок, то ж набиваю ґулі сама, і ділюся ними з Вами, ану ж принесе користь.

перепост в [livejournal.com profile] ua_dity
uka_didych: (Default)
Дарця вже в тому віці, коли часом хочеться притовкти або самій повісится. До мене в тому віці їй далеко, але часом від впертості чи істерик саме там, де пояснити їх неможливо, я лізу на стінки.
З одного боку все правильно. Якщо дитина каже, що вивчила уроки, а на повірку виявляється, що параграф з географії в кращому випадку перечитала, щоденник не заповнений, німецьку "майже вивчила", а про вправу з української взагалі забула, спокуса вигаркатися, покарати і грубо зупиняти на старті будь які "балачкові" теми, поки не зробить уроків, просто непереборна. І фраза "можеш але не хочеш-лінуєшся-розгільдяйка" в цій ситуації більш, ніж справедлива, але...

Але я добре пам'ятаю своє дитинство. Пам'ятаю щире мамине "це дурниці, не звертай уваги" або "я в Твому віці такими дурницями не переймалася, а вчилася". Дуже швидко розхотілося ділитися тим, що завідомо для батьків є "дурницями". Я навіть розуміла, що саме є дурницями і ділилася лише тим, що їх порадує, де мене підтримають, і де насправді та підтримка і не потрібна. Не виключено, що мене підтримали б і у тому, чим я не ділилася, але оті кілька разів "дурниці", і сепарація на "важливе і неважливе" відбила охоту ділитися...
Наразі діти мені довіряють. Бачу, що це так, по тому, чим саме діляться. І для мене зараз, на порозі підліткового віку, понад усе важливо, щоб ця довіра збереглася. Слово "дурниці" я викреслила зі свого лексикону намертво. Нема дурниць. Якщо дитина про це говорить, отже для неї то важливо.

Вчора усвідомила, що потрібно відходити взагалі від ролі наставника. Строгого чи поблажливого, байдуже - пора перестати бути наставником. Хочу стати просто досвідченим другом. Не повчати, а ділитися досвідом. Не сварити, а співпереживати і допомогти знайти вихід з проблеми. Навіть, якщо для неї це не є проблемою через те, що вона ще дитина, трохи вітер в голові і взагалі їй "це не потрібно", своїм занепокоєним ставленням і активним пошуком виходу навіяти їй відчуття, що це дійсно ситуація, яку потрібно виправляти.

Вчора після кількох годин вивчення простого параграфа з географії виявилося, що вона таки його не знає (що вчила? в хмарах літала). Були сльози, істерика, крики, докори. Але всі спроби переказати зупинялися на другому реченні. Коли трохи заспокоїлася, нарешті так-сяк з підказками мені розказала, але коли довелося розказати без підказок - мовчок. Хоча бачу, що орієнтується, але вчителька, в якої їх 30 не шукатиме в ній "крихту зхнань", а знову вліпить 5. Підсумкова з географії "5" - то все-таки нижче плінтуса... Психанули - йди складайся на завтра. Поки складала підручники, задаю питання в розкидку по матеріалу. Блін, знає! Все знає! А розказати...

Обнімаю, саджу біля себе. Починаємо говорити, аналізувати. Врешті вимальовується проблема. Параграф з географії сюжету не має, матеріал вона розуміє, знає, а побудувати розповідь і розказати не може. Затинається, бо думає одночасно "що за чим" і про суть. Хоче розказати все і відразу, виходить абракадабра...

Тааааак... Читає то вона багато, а розповідає? Розповіджає лише те, що їй цікаво, чим вона захоплена. А коли просто потрібно передати зміст прочитаного, то виявляється, що не вміє, хоча інформацію звідти "висмоктала".
Взяла чернетку, сформулювала три широкі питання по параграфу. Сіла, написала - зовсім незле. Хоча в одному теж прослідкувалося бажання відразу викласти все, що знає, і знову вийшла абракадабра. Але проблема окреслилася, будемо працювати. Для початку - читати вголос, щоб покращити артикуляцію мови, і переказувати, письмово і усно...

І ще ми взяли на місяць таймаут з орієнтування для покращення успішності в школі. Буквально в останній момент і цілком спонтанно мені стрілило в голову подати це не як покарання, а саме як пошук вирішення проблеми, то ж і сприйняла вона це нормально без істерики.

Ох, складно все це...

Багато хто дотримується думки "оцінки - то фігня, основне знання". З одного боку - так. Але є ще пару складових. По перше, наші постійні зміни в системі освіти. Ще два роки тому на атестат всі плювали, а в що вилилося? По друге, і набагато важливіше - проблема в даному випадку таки є цілком конкретна і зовсім не пов'язана з оцінками. Але, не звертаючи уваги на оцінки, я б її просто не виявила, або зробила б це не так швидко. А мовлення, вміння формулювати, передавати інформацію - це дуже важливо, знаю по собі. Я досі нормально спілкуюся письмово, але коли потрібно говорити по темі, а ще й публічно, виходить як в Дарці - все відразу й абракадабра.

Наразі вдома знайшлася досить непогана книжечка Іржи Томан "Мистецтво говорити". Мо, є ще щось такого?
uka_didych: (Default)
Дитина сходила нині на орієнтування.
Пішла 4-ту, прийшла додому щойно.
Вся в сажі і задубівша.
Але щаслииииива.
Ставили намет, розпалювали вогнище і співали біля ватри
uka_didych: (ранок)
Сьогодні я вперше почула матюк від своєї дитини :(
Від Дарці.
Бавлячись, вона щось дуже виразно й емоційно декламувала. Тексту з іншої кімнати я не чула, але наприкінці чітко було чути "піііііііііі". Кличу, прошу повторити для мене. Повторює, і то з таким артистизмом, що треба бачити і чути:

Як романтично пахне ковбаса!
І помідори густо зашарíлись.
А у пляшчúні - чиста, мов сльоза,
Горілочка домашня причаїлась.
... І сало ніжним зваблює тільцем,
І хліб наставив загорілу спину...
Якщо ти млієш, бачачи ОЦЕ,
Чому ж ти, _піііііі_, не любиш Україну?!


Дитині 11 років! Звідки?????
"А то в Насті на телефоні записано. Мені сподобалося, і я вивчила. Тільки там замість пііі було ... б*"
Благо, задумалася, перш ніж вимовити...
Отак я почула від своєї дитини перший в житті матюк...

Настя - товаришка з двору, з якою вони бавилися ще в часи, коли на Сихів приїжджали до бабусі. Її мама виявилася вчителькою світової літератури в Дарці.

А ви кажете, діти деградують!
uka_didych: (Default)
Дарця - мрійниця.
Сидить нині вдома, бо хворіє. Розв'язує задачки за пропущені дні.
Зазираю в зошит.
Задача.

3+5+4= 12 см
Відповідь: Периметр трикутника 13 см.

March 2017

S M T W T F S
   1234
5 67891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jun. 24th, 2017 10:25 am
Powered by Dreamwidth Studios