uka_didych: (keep)
Originally posted by [livejournal.com profile] tomoyemore at Хроніки незакінченої революції у зворотньому відліку
Я пишу, тому що не хочу забути жодної деталі цих трьох місяців. Пишу, тому що поки не знаю, як з цим всім жити далі. Пишу, тому що кінострічка подій 18-20 лютого навічно засіла в моїй голові, з періодичними вставками попередніх дат. Вона прокручується, коли я закриваю очі, коли я дивлюсь у вікно з маршрутки і на людей в метро, коли прокручую новинні стрічки, коли розмовляю з людьми. Вчора в неділю, 23 лютого, я вперше заставила себе вийти з дому після того страшного четверга. Заставила, щоб поїхати на вулицю Інститутську і покласти чотири білі троянди для Небесної Сотні. На більше не здатна. Просто тряпка. А ще в цю ніч напилась - вперше за останні три місяці. Зі знайомим, який приїхав хоронити друга.

Хроніки незакінченої революції у зворотньому відліку )
uka_didych: (keep)
1510633_573240899438918_1869900728_n

Про цього скромного чоловіка пошепки попросили розповісти чоловіки з головної барикади на Грушевського.
- Ми його називаємо Батя Віталій, або просто Дровосек. Це справжній Герой! - кажуть охоронці.
Пан Віталій, вперше прийшовши на барикаду, сказав: "Я не боєць, я дровосек".
І кожен день, з ранку до ночі носив дрова на перетині вулиць Хрещатик і Грушевського.

Фото Ганни Грабарської.


Кристина Одесская
Та ночь......умирая буду помнить.......Мое уважение к западной УКРАИНЕ умножилось на 10000000......Когда мимо пробегает человек с передовой и говорит тебе "не сиди дитино на холодному, тобі ж іще народжувати козаків".....и бежит снова под пули.........это разрывает ДУШУ в клочья.......
uka_didych: (keep)
1798679_591370737623346_142290347_n
«Ауді ТТ» обігнала нас майже безшумно і акуратно припаркувалася біля бруківки. З боку водія спершу з'явилися гарні жіночі ноги в панчохах і елегантних чобітках, а потім вийшла пані. У короткій норковій шубі, з довгим розпущеним волоссям. Наче модель з дорогої агенції. Напевно колишня модель. Більшість смертних, йдучи по снігу, шаркають, а ця ступала неспішними подіумними кроками.
В загальний сюжет не вписувався великий пакет в її руці. Судячи з ребристих відбитків, він був переповнений коробками з лампочками. Це дивувало, бо такі пані носять песиків або крихітні сумочки з кредитними карточками.
Пані, вийшовши на Хрещатик, повернула в бік барикад. Кинула чотарям у балаклавах "здрастє" і, посміхаючись, подала їм з пакету коробку цукерок:
- Вы хоть помните, какой сьодня праздник?.. Сьодня ходит Валентин - Миколай для влюблённых...
Поки вона перекидалася фразами зі здивованими чотарями, до неї підбіг чоловік у камуфляжі і балаклаві. Припідняв балаклаву, показавши неголену нижню частину обличчя, і вони поцілувалися.
- Ого! - Здивовано вигукнув він, забираючи сумку. - Чьо там?
- В основном лекарства. Наши девушки скинулись. Твои тёплые носки. И рулет.
- Какой рулет?
- Твой любимый - вишнёвый...
З боку це виглядало по-кіношному картинно... Через біле волосся, схожа на полите шоколадом безе пані у короткій коричневій шубі і стрункі ніжки у не по-зимовому легких панчохах й чобітках. І цей здоров'як у камуфляжі і балаклаві, який по-ведмежому міцно тулив її до себе. Через що пані шпорталася, навіть пару разів мала впасти, але в його залізних обіймах лише по-дитячому зависала.
Здається, їй це подобалося.
Вони швидко загубилися у натовпі перед сценою, а наш фотограф без кінця картав себе, що не набрався хоробрості підбігти до них спереду і сфотографувати.
- Маніяк, - саркастично кривився оператор на творчі муки колеги, - дай людям нормально відсвяткувати Святого Валентина. - І замріяно додав. - Цікаво, а вишневий рулет з білою помадкою, чи з шоколадною?..
© Олег Ущенко
uka_didych: (keep)
1660820_505143772939096_2066636997_n


*****************
Мальчиков укрывают флагами.
С головой.
Не вой, дура, говорю, твой – живой. Живой.
Он такой же, как они – тоже рвется в бой.
Долго трубку не берет. Но не вой.
Не вой.

Мальчиков кладут рядком.
Прям на мостовой.
Лиц не видно. Не смотри. И не вой. Не вой.
Твой такой же – как они – на передовой.
Разбирает мостовую по кускам.
Живой.

Мальчиков выносят строем.
Траурный конвой.
Не считай. Зажмурься. Помни, Бог с тобой.
Он придет. Под утро. Мятый и седой.
Ты отпустишь снова. Просто жди.
Не вой.

О. Кашпор


*****************
Вставай. Ходімо, синку мій, до дому...
До тебе йшла. А вслід собака вив...
Віддай мені, віддай свій біль і втому.
Я витримаю все, лиш ти би, рідний, жив.
Ти не дивися страшно так у хмари,
У синім погляді відбився чорний світ.
Я не благатиму на вбивцю кари,
Бо доста вже землі Вкраїнській бід.
Пробач, синочку, любий мій, Іванку,
Щось мої мислі не туди, де слід.
Я фото гладила твоє до ранку,...
А потім вість страшну приніс сусід.
Йому не вірю.Ти ж сказав - повернусь,
Ще дід учив триматись за слова.
Ну, як же так. Сказав - повернусь,
А сам лежиш у ранах голова.
Коли ти виріс? Вчора ще не було
В твоїм волоссі й нитки сивини
А, знаєш, сину, моє серце чуло,
Як ти поранений просив води.
Святої трошки принесла з Йордану,
Тряслися руки, хлюпалась вона.
Ти пий, синочку, рідний мій, Іване,
Вона врятує. То ж свята вода.
Вставай. Ходімо, сину мій, до дому,
Я знову хустку в ружі одягну...
Забудемо про біль і втому,
Благаю, не лишай мене одну.....

Оксана Максимишин-Корабель 21 лютого 2014р.


*****************
Я – мальчик.
Я сплю, свернувшись в гробу калачиком.
Мне снится футбол. В моей голове – Калашников.
Не вовремя мне, братишки, пришлось расслабиться!
Жаль, девочка-врач в халатике не спасла меня…

Я – девочка-врач.
Я в шею смертельно ранена.
В моём городке по небу летят журавлики
И глушат Wi-Fi, чтоб мама моя не видела,
Как я со своим любимым прощаюсь в Твиттере…

Я – мама.
О фартук вытерев руки мыльные,
Звоню на войну я сыночке по мобильному.
Дитя не берёт! Приедет, − огрею веником!
«Его отпевают», − слышу ответ священника…

Я – батюшка.
Я собор свой открыл под госпиталь
И сам в нём служу медбратом, помилуй Господи!
Слова для души, что чреву – пуд каши гречневой:
За это крестил поэта я, пусть и грешен он...

Я – просто поэт.
Я тоже стою под пулями.
Кишка, хоть тонка, как лирика Ахмадулиной,
Но всё ж не настолько, чтобы бояться красного:
Нужнее стихов сегодня – мешки с лекарствами…

Я – старый аптекарь.
Мне бы – давно на пенсию:
Сидеть и блаженно пялиться в ящик с песнями.
Но кончились бинт, и вата, и маски вроде бы:
Начальник, пришли термальной воды для Родины!

Я – Родина.
Я ребёнок − и сплю калачиком.
Назначенный государством, ко мне палач идёт,
Из недр моих вырыв мрамор себе на логово:
Налоговой сдал налог он, но Богу – Богово.

Я – Бог.
И я тоже − Папа. Сынок Мой Ласковый
У дауна в классе детский отнял Калашников.
Сказал, мол: «Ни-ни!» − и прыгнул без парашютика…

Спи, золотко.
Спи, Мой Мальчик.

Я Воскрешу Тебя.

Женя Бильченко


*****************
Мамо, не плач. Я повернусь весною.
У шибку пташинкою вдарюсь твою.
Прийду на світанні в садок із росою,
А, може, дощем на поріг упаду.

Голубко, не плач.
Так судилося, ненько,
Вже слово, матусю, не буде моїм.
Прийду і попрошуся в сон твій тихенько
Розкажу, як мається в домі новім.

Мені колискову ангел співає
I рана смертельна уже не болить.
Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває
Душа за тобою, рідненька, щемить.

Мамочко, вибач за чорну хустину
За те, що віднині будеш сама.
Тебе я люблю. I люблю Україну
Вона, як і ти, була в мене одна

Оксана Максимишин-Корабель
12 лютого 2014р


А сотню вже зустріли небеса..
Летіли легко,хоч Майдан ридав..
І з кров´ю перемішана сльоза....
А батько сина ще не відпускав..

Й заплакав Бог,побачивши загін:
Спереду - сотник ,молодий,вродливий
І юний хлопчик в касці голубій,
І вчитель літній-сивий-сивий..

І рани їхні вже не їм болять..
Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло..
Як крила ангела, злітаючи назад,
Небесна сотня в вирій полетіла...

Людмила Максимлюк
21.02 2014


*****************
Голуб сидить на труні.
В тебе губи крижані.
В тебе руки кам’яні.
Образ плаче на стіні.

Запеклася в скроні кров
Ще як мозок не схолов,
Ще як звіра не зборов,
Захищаючи любов.

Голуб на труні сидить.
Голуб крильми тріпотить.
Для сльози – прощання мить.
Для душі – Небес блакить.

©Ярослава Федорів


*****************
Пливуть гроби по морю, як човни -
по морю рук, по морю сліз і гніву.
Пливуть в човнах розтерзані сини
на хвилі молитов і переспіву.
Так ніби в жилах замерзає кров,
а потім б'є у скроні голос крові
за тим, хто тихо жив, а відійшов
у дзвонах слави праведним героєм.
Пливуть човни, гойдає кожну лодь
людська долоня, тепла і тремтяча,
човнами править втишений Господь,
а серце розривається і плаче.
І кожна мати плаче, і пече
їй кожна рана у чужого сина.
Стоїть Майдан братів - плече в плече
і разом з ним ридає Україна.
Нехай же вам, герої, віддає
Святий Петро ключі від того раю,
де убієнний ангелом стає,
бо він герой. Герої не вмирають.
Герої не вмирають. Просто йдуть
з Майдану - в небо. В лицарі - зі смерті.
Пливуть човни. Пливуть човни. Пливуть...
Героєм слава - вписано у серці.


********************
А сотню вже зустріли небеса...
Летіти легко, хоч Майдан ридав...
І з кров'ю переміщена сльоза...
А батько сина ще не відпускав...

Й заплакав Бог, побачивши загін —
Спереду - сотник, молодий, вродливий,
І юний хлопчик в касці голубий,
І вчитель літній - сивий-сивий...

І рани їхні вже не їм болять ...
Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло...
Як крила ангела, злітаючи назад,
Небесна Сотня в вирій полетіла...

Л. Максимлюк
uka_didych: (keep)
1780922_269554923207555_828326070_n
Хочу рассказать о ночи 19 февраля, когда происходила зачистка майдана.
Тогда была самая напряженная ночь. Пресловутых сотен самообороны не было, свободовской гвардии не было, люди которые держали оборону были плохо организованны и истощенны, щиты держали до изнеможения подпирая головой. Радовала сцена, наверное потому, что пафосных депутатов с их дешевыми манипулятивными лозунгами не было. Никого. Парубий заявил, что у него инсульт и довольный свалил домой. Турчинов потребовал носилки и заявил, что его убил снайпер. Беркут постоянно атаковал. Периметр держало человек 300-400 остальные – сочувствующие. Людей под утро становилось все меньше и меньше, Крещатик опустел, и те кто остались либо бегали, либо еле передвигались перетаскивая к передовой все что горит. Около пяти часов положение стало отчаянным, передовую потеснили опять. Баррикады на Прорезной и в Пассаже осталась совсем без охраны, несколько раз прибегали ребята с предупреждением о движущемся беркуте и титушках со стороны Бессарабки. Было тревожно. Было страшно. Все понимали, что удержать Крещатик шанса нет никакого. После восьми люди стали расходиться активнее, прибывающих почти не было. По Крешатику со стороны Бессарабки бежала большая группа вооруженных щитами и битами людей до ста человек. Это был конец. Ребята взялись за камни и кинулись поджигать коктели. Группа быстро приближалась, когда стали видны их лица закрались сомнения сменившиеся пониманием – Наши. Такие лица могут быть только у Наших.
Мужики сорока- пятидесяти лет подбежали, выстроились в колону по четверо и первый ряд грохнув щитами упал на колени. То, что мы услышали вырвало сознание. – Брати! пробачте що так довго їхали. Плакали все. Все. Это была Львовская сотня.
Они убежали на передовую, пару человек осталась, и рассказала длинную историю о том КАК они добирались. Я не буду писать об этом это длинная повесть о мужестве и непреклонной воле. Слава Львовской Сотне. Через час был Тернополь.

Звідси, бо в тому клятому ФБ вже завтра нічого не знайдеш

Дозбирую по коментарях:
Юрій Федечко Під сам Хрещатик приїхали три автобуси - Миколаїв,Стрий та Львів ..близько 8-ої ранку ми вийшли з них і попрямували відразу шикуватися -по дорозі добарикад нам давали щити,каски та палиці....горів Будинок Профспілки ...- здивувало що мало людей ...на сцені ведучі давали вказівки і прохання змінити стомлених активістів за щитами..висіло неймовірне напруження і лише Бог знає чому втримався Майдан.....З боку Михайлівського показалися ВВ-шники зі щитами - хлопці кинулися зміцнювати барикаду з цього боку.....ми їхали замість шести годин - 11-цять....переживали щобвстигнути.......

Нас зупиняли три рази..і найгірше було сидіти в автобусах і дивитися в очі беркутянам з автоматами за 31 км до Києва ..там вбивають а нас не пускали-стан був жахливий...

Ми не розуміли чому нас так радісно зустрічають..Тепер все стає на свої місця..
uka_didych: (keep)

***
Байкі з сотні: ( хлопець який місяць живе на Майдані)

-хлопці я сьогодні на пару годин відлучусь
-шо сталось?
-та моя жінка мене на романтичну вечерю запросила..
-шо? заскучала? (Всєобщий регіт)
- та я незнаю. То перший раз в жизні.. Сказала шо понялА, шо замужом за мужиком, і шо дуже хоче увидить мене...і ото. Приіхала на два дня..

З.і. Хлопаку побрили помили. Благословили і відправили до 8-00 ранку..

***



Зайшли погрітися в кафушку, ковтнути гарячого шоколаду, відігріти кінцівки. Народ пиє каву, розмовляє...
Раптом в дверях з"являється панда( аніматор) - всі миттєво затихають, як по команді і дивляться на двері. Мужик мнеться. Мамочка поруч з нашим столиком умільним голосом каже своїй малій 3-4 років,(типу тихо, але ж тиша і всі чують): "Доця, дивись, панда"...
Мала( з характерним жестом) : "панду геть!"
Народ тихо сповзає під столи ковтаючи сльози...
Мужик (панда) : " я хороша панда, можна мені в туалет?"
Мала: "чим докажеш?"
Панда знімає голову, бере її під пахву, випростується і починає співати "Ще не вмерла України..."
Мала посміхається і жестом показує, що свій, можеш заходити.
завіса
uka_didych: (keep)
Дівчинка з бейсбольною битою регулює дорожній рух, поки дайці виловлюють покупців дров.



***
вчора було казкове. стою за межами Майдану. втім, щщі трохи замотані, на шиї окуляри, на наплічнику каска. курю. поруч смітник, в ньому порсається бомж. раптом підходить:
- мені дуже незручно, але можна в тебе цигарку попросити?
мовчки протягую йому пару сигарет.
- дякую.
- на здоров'я...
чоловік знову прямує до смітника. задумливо порсається далі. але за хвилину повертається з одним зі своїх пакетів. протягує мені.
- слухай, візьми - вам, напевно, треба...
я роблю очі по п'ять копачєк та крок назад.
- ні, - кажу. - нічого "нам" не треба...
- та ти подивись що там...
я зазираю у його пакет. там скляні пляшки.
uka_didych: (keep)
***
Параноя, така параноя...
На тлі історій про затримання людей, єдиною провиною яких були закупівля бензину для генератору, автомобільних шин та дрів для багаття, ми поїхали купувати в один з київських будівельних гіпермаркетів тепле взуття, маски, респіратори, рукавиці станки для гоління і інші дрібні речі необхідні "будівельникам" на... "будівництві котеджу"
Весь час коли ми ходили з візками переповненими тим добром, за нами ходив один тіпок, з явно вишколеною поставою і кожен раз як ми, щось вибирали, він підходив через хвилину і роздивлявся цю річ... Коротше паніка підсилилась коли ми помітили, що безліч людей нас підозріло оглядають, на касі охоронці вказуючи на нас шота шепчуться по рації... Нами був розроблений "план відходу в стилі пограбування банку"... Таваріщ, який за нами ходив, стояв неподалік і якось підозріло нам посміхався... Коротше ми звідти дали дралу. Але апофеозом пригод було те, що того таваріща ми зустріли на Хрещатику, біля пропускного пункту до "будівельного майданчику котеджу" де приймають від людей речі і у нього в руках був ... такий самий товар, який ми купували для "будівельників". Ті ж чоботи, куртки, штани...



***
Двое студентов сидят на лавочке остановки на грушевского, разливает в бутылки коктейль. у одного сигарета в зубах. видят мое пристальное внимание.

- Мы первый раз. может что-то делаем не так?

Делаю замечание:
- Парни, на остановках общественного транспорта курить нельзя.

секундное непонимание. потом общий ржач. жаль не фоткнул, студенты были без масок.


***

Трасою Львів-Краковець в автобусі на ФРН пасажир схиляється над водієм біля Новояворівська, де громада заблокувала трасу(від Львова по кордон нічні села уздовж всіяні траурними свічками) і палить шини:
- Дорогая, здесь майдауны заблокировали нам дорогу!
Водій (привстаючи з крісла з замахнутою рукою):
- Ич, який розумний!

***

роздаю мішок канапок і тістечок, назустріч суне дід - сумний -сумний, ледво ноги волочить
- батьку - канапку або тістечко хочете?
- та нє
- та не журіться, відпочиньте трохи..
- та як не перейматися, як мене онто вигнали (головою в сторону барикади)
- так а чо вигнали?
- та я кинув камні три рази, не добросив, так вигнали казали не переводь дід патрони...
( у мене була істерика, діду було під 80)
uka_didych: (keep)
Починаю збирати окремі історії, бо шкода, щоб воно пропало

***

До речі, цікавий факт про одного з повстанців, що вчора повернувся з битви на Грушевського люто побитим. Тягла йому дали свої ж, за мародерство.

Коли загорівся магазин одягу, повстанці вломилися у нього, аби погасити. І в біганині через певний час помітили, що якийсь "побратим" під шумок товар тирить. Відволіклися від пожежі, вломили, і далі продовжили гасити.

А потім самі доставили в медпункт.



***




***

З внутрішньомайданівської рації: "Друзі, я розумію, що юмор нинчє нєумєстєн, але мені тут дзвонить жінка і каже, що привезла мікроавтобус шин. Просить допогти вигрузити їх. Просить вибачити її, каже, що сама не може, бо сама на 8му місяці вагітності".

Господи, хай народить здорового козака!

March 2017

S M T W T F S
   1234
5 67891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Aug. 23rd, 2017 04:16 am
Powered by Dreamwidth Studios