uka_didych: (діти)
Щось трохи важко...

Після тижневого відпочинку залишилася в Рожнятові сама з дітьми, бабусею і купою роботи.

Діти трохи перестуджені. Так і не розберу, чи в Берегово перестудилися - вітер був холодний, а голови мокрі, - чи таки вірус підхопили. За перебігом більше схоже на вірус, але контактів наче б то і не було. Тим не менше, вже відкашлюються, і слава Богу.

В Дарки почалася підліткова криза. На прохання щось зробити часто чую "не буду", але наразі вдається гасити, то прикрикнувши, то пояснюючи. І гризеться з Лідкою шалено. Лідка наймолодша, розбалувана, діставуча, а Дарка не терпить посягання на свій простір. В неї то дуже гостро.

А Риська то виніс мізків. Енергія з неї так і пре. Вона звикла до активного життя, щоденних тренувань, а тут - розслабон, а читати, на відміну від Дарки, їй не хочеться. З одного боку, то добре, бо маю від неї багато допомоги - і на кухні, і зганяти в магазин, і прибрати - вона безвідмовна. З іншого це проблема, бо не пасує її ганяти, коли інші б'ють байдики, а іншим зовсім не горить до роботи. Ну і коли якоїсь такої роботи нема, то вона собі її шукає і в процесі виносить всім мізки. Для прикладу, нині в нас в планах тортик і фаршировані перці, то вона вже від учора поривається молоти печиво, раз 5 збиралася робити крем з гарячого згущика і що 10 хвилин питає мене щось про перці (а коли, а в якому баняку, а що ще треба готувати, а воно ще не вистигло, а можна я ще дочищу і т.д.). Крім того вона вже тиждень намотує круги довкола пакетиків з насінням і поривається щось сіяти. Нині таки пішла, скопала кицик в квітнику і посіяла гвоздику, все це супроводжувалося купою питань, коментарів тощо. Зважаючи на те, що я намагаюся паралельно працювати, це все добряче виводить з себе. Але намагаюся не прибити.

Зараз спека. Діти взялися мити машину (Богдан лишив її тут на тиждень), просять підключити шланг до мотору з криниці. Довелося відмовити, бо ж пообливаються, а ще не здорові - і знову виносять мізки.

Одним словом, тре нерви лікувати або терміново викликати Богдана - в них відразу з’явиться об’єкт для прикладання зайвої енергії...
uka_didych: (га?)
Є в Рожнятові холодильник, Мінськ 12Е. Я не знаю, якого він року випуску, але купили його в 79му або 80му.
Будь моя воля, я б його замінила на новий. Бо розморожувати його треба хоча б раз на 2 тижні. А коли морозилка намерзає, в основній камері холоду обмаль (вчора мені молоко прокисло :( ). Але я не про це.

Холодильнику 30 років! В ньому зламалася лише 1 пласмаска, все решту цілком живе і справне. Він має підлу систему розморозки за кнопкою. Тиснеш кнопку - і мотор вимикається, за якийсь час вмикається.

Підла, бо ця кнопка поруч з тою, яка вимикає світло при замиканні дверцят. Додайте сюди цікаву дитину і решту додумайте самі.

Так от, через 30 років ця система працює!
І всі канали, за якими вода стікає в піддон під час розморозки - теж живі!
І взагалі, єдиний непродуманий момент - це широкий піддон без виїмки для зливу - мені ще жодного разу не вдалося вилити з нього воду, не розливши. Все решту продумано так, що розморозка відбувається абсолютно сухо, без калюж води довкола (якщо, звісно, не спішити, і не виймати вставку під морозилкою, щоб повикидати кавалки льоду і прискорити процес).

Одним словом, я зрозуміла, що оцей от старезний холодильник набагато краще продуманий за сучасні...

До чого це я? А ні до чого, просто так...
uka_didych: (га?)
Люди, а в нас якось регулюється відпуск лікарських засобів дітям?

В Рожнятові ми живемо "за рікою", до центру і більшості крамниць треба трохи йти. Мені зручно посилати всюди дітей з роверами.
Коли Риська сама купила пластир, бо натерла ногу, я це сприйняла нормально. Коли бабуся попросила купити її валідол, в мене проскочила думка, що воно щось не так, але це препарат відносно безпечний, його часто купують і т.д.
Коли сьогодні вранці ми виявили, що в бабусі закінчився полькортолон, то Риську я послала в аптеку за принципом "ану ж раптом", морально була готова збиратися і йти сама.
Її навіть не спитали, кому і навіщо. Просто взяли гроші і дали препарат...
Ні, мені звісно добре і зручно. Дитині - розвага, мені - зекономлений час, але... Це нормально?
uka_didych: (Default)
Друзі садогородоводи, а підкажіть но чайникові...

Дитина (та, що Риська, хто ж іще?) дісталася, що хоче щось посадити і доглядати. Що можна зараз посіяти-посадити, так щоб до середини серпня воно дало врожай? Бо я і грядки - дві несумісні речі...
Як варіант - якісь квіти, тут розсаду можна купити. Але щось багаторічне і невибагливе, щоб не довелося на зиму викопувати чи якось спеціально прикривати, бо робити це буде нікому - з першими холодами бабусю забирають, і хата порожніє.
uka_didych: (зануда)
Риська прочитала Пеппі Довгапанчоху. 
Тепер у мене в хаті тільки й чути, що "Пеппі", "Томмі", "Аніка", "злазь з мого коня" і т.д. А Риська бігає з криво заплетеними косичками, в які вплетено стрічки, і норовить натягнути на себе мою нічну сорочку (ну бо тато в нас не спить в сорочці).
І вона таки справді схожа на Пеппі - кирпатий носик, ластовиння і дві тоненькі кіски :)

Дарця читає все підряд. Навіть, якщо нецікаво. Минулого тижня взяла в бібліотеці "Крихітку Цахес".
- Якесь воно нудне.
Через пару днів бачу - читає.
- Що, пішло Тобі? 
- Нєа, далі нудне.
- А чого читаєш?
- Не знаю... Якось не хочеться кидати...

А от Рисі треба, щоб пішло. Якщо книжка нецікава, вона її читати не буде. В програмі є "Том Соєр", то подужала від сили сторінок десять і лишила. А от Пеппі - ковтнула на одному подиху.
Так цікаво, коли діти приносять з бібліотеки ті самі примірники, які свого часу читала я. І коли Дарця хвалиться, що її запустили в сховище, щоб вона собі знайшла щось читати. Як і мене колись пускали...
За ці 20 років тут змінилося вже кілька бібліотекарів, але оте бажання, щоб діти читали, таке враження, що передається в спадок. Нажаль, у Львові ні в шкільній бібліотеці, ні в районній на Сихові я такого не спостерігала :(
uka_didych: (га?)
У мене в сусідах тепер - голова селищної ради. Вчитель історії, нерожнятівський (як і більшість, хто тут при владі) але тут одружився і багато років живе в Рожнятові. Коли я була малою, його дружина закінчувала школу й ми інколи в неї бавилися на подвір'ї. 
Я не знаю, як давно його вибрали і який з нього голова, але зі спостережень - як їздив на 9ці, так і їздить, як вітався завжди перший, так і вітається, навіть коли йдеш вулицею, а він за кермом - вклониться, як раніше на вузьких вуличках і мості призупиняв авто, щоб пропустити ровери і пішоходів, так і зараз зупиняє. Мабуть, справа у вихованні, а не в статусі...
От цікаво, де лежить ота межа, після якої статус нівелює виховання? У кожного по-різному? От гіпотетично припустити, що цього ж голову вибрали б у ВР. Чи залишився б він таким самим?
uka_didych: (ранок)
Другий день живу нічним життям.
Вдень така спека, що час, проведений за компом, - потрачений впусту. Мізки скручуються в трубочку, плавлятся і виділяються з потом... Працювати вдень доводиться - принаймні, щоб відповідати на термінові запити. Але повноцінно працюється лише після 10ї, коли домашні лягають, а в хаті встановлюєтся прийнятна температура.
А працюється зараз - легко і приємно. Єдиний недолік - ніхто завтра поспати не дасть довше 10ї...

А діти нині навіть на ріку не просилися. Туди йти хвилин 5-10 по спеці, а на подвір'ї - басейн з водою. Так і провалялися в ньому цілий день.
uka_didych: (копійка)
Чоловік ще остаточно не знає, чи буде в нього відпустка, але якщо буде, то один із варіантів її проведення - автомандрівка з Рожнятова на Тернопільщину і назад в Рожнятів (а може спершу до Львова). Оскільки Тернопільщина для мене - Terra incognita, то потребую порад, що варта подивитися, куди заїхати, де можна гарно переночувати (намет в багажнику), а навіть провести днівку на березі річки.

А може є десь в мережі готові описані маршрути?

Наперед вдячна.
uka_didych: (Default)
Виходок надворі. Нині вперше за тиждень пів дня паде дощ.
Ліда стає на порозі і з такою приреченістю в голосі:
"Я так і знала. Досі дощ. Охохох. І чому мені так не щастить?" І замість бігом перебігти ті пару метрів, театрально трагічно бреде під дощем з опущеною головою. 
uka_didych: (мандри)
А ми в суботу були в Бубнищі. Умудрилися не взяти фотоапарат - Лідка заявила, що фотоапарат несе вона і в останній момент, коли взувалася, зняла з шиї.

Тому фотографій не буде, але рекомендую почитати про ці скелі тут - якщо ви ще там не були, то обов'язково захочете побувати.

Мене дуже приємно здивувала організація там території.
З одного боку цивілізація - смітники чи не вздовж усієї двокілометрової дороги і всюди довкола скель, справді чисто, бесідки зі столиками і кострищами теж уздовж всієї дороги, кафе з приємною територією, котрі наче і в лісі, але не за рахунок лісу - маленькі колибки, посипані доріжки поміж височезними деревами, використаний природний рельєф, все, включно з дитячим майданчиком, - з дерева, але не з буку, котрий росте довкола, а зі смереку. І, що неймовірно здивувало після Ужгорода, де ми не могли ніде розрахуватися карткою, вони приймають платіжні картки! За 2 чи три кілометри до найближчого села, яке саме по собі геть глухе, без відділення банку!

І в той же час спокійно можна стати наметом чи цілим табором неподалік скель чи над річкою, заїхати під сам камінь автом - є місце, де поставити, за в'їзд 20 грн. Ніяких Тобі обмежень - лише чистоти дотримуйся. Тобто прекрасні комфортні і ненапряжні умови як для тих, хто відпочиває "цивілізовано" - з автомобілем і готовністю потратити гроші, так і для тих, хто звик пересуватися на своїх двох і "все своє ношу з собою". Таке поєднання саме по собі приємно здивувало, бо зазвичай там, де розраховано на цивілізованих туристів, "дикарям" місця вже нема.
Недолік один - дорога. Від Болехова до самого Бубнища асфальт в ямах, а далі 2 чи 3 км - гравійна дорога, порізана водою, котра тут сходить після кожного дощу. Ми з жалем спостерігали за паркетником, який буквально зішкрібав своє дно на цих каменях. Але, якщо машина достатньо висока, то проїзд цілком нормальний.

Окремо хочу порекомендувати водоспад. Внизу, одразу біля шлагбауму спитайте охоронця, він покаже. Дуже цікавий каскад водоспадів. Скеля виходить з землі рівними широчезними пластами, із них перекочується річка - наче впоперек русла хтось позаганяв широкі пластини від берега до берега. А поверх верхнього шару ще й впадає притока - взагалі дуже цікаво.

Одним словом, треба буде поїхати ще раз, уже з фотоапаратом.
uka_didych: (Default)
блін, не впильнувала дитину - яскраво рожевого колору :( буде весела нічка. наразі мастимося сметаною.
uka_didych: (Default)
спонтанно змоталися до лісу. діти наїлися малини і набрали торбу лисичок.
uka_didych: (Default)
З вихідних мама бере відпустку і їде в Рожнятів. З нею вже зголосилася Орися. Дарця - як виздоровіє. Основна забавка - вмовити поїхати мамсика Лідку. Там подвір'я, порічки і козяче молоко, шкода, аби просиділа це у Львові. Але досі всі поїздки до бабусі (в межах міста) виглядали як "як тільки захочеш, я тебе заберу" і все одно були  не вельми охочими. Зараз діти знайшли їй достатньо аргументів, аби вона захотіла їхати, але то таке чудо, що може в останній момент, сідаючии в машину, передумати...
uka_didych: (Default)
дожилися
середина листопада, а комарі з мухами - як серед літа...
Вже котру ніч термометр вночі нижче 10 не опускається
uka_didych: (Default)
Незважаючи на прогнози, погода гарна - хмарно, тихо і тепло. Діти на дворі.
Чую - плач. Йду до дверей. Вони переді мною відкриваються. На порозі Ліда - гірко-гірко плаче. "Я вдарила пальчик!" Присідаю, дивлюся на пальчик. Там нічого. Цьомаю. Забирає пальчик, відступає назад і мені перед носом з грюкотом закриває двері. Знову бісяться :)
uka_didych: (Default)
Яке щастя, що у Львові нема такого смачного хліба як тут  - я б ніколи не купила хлібопічку!


А ще в нас нині чудова погода. Сонце і морозець. Дітиська балдіють надворі.
uka_didych: (Default)
Щойно вийшла на подвір'я, а там сипле сніжок. І зелена конюшина хрустить під ногами. Гарно...
uka_didych: (клітка)
А в нас ЧП. Місцевого підприємця замінували. Йому належить будівля в центрі, де орендують приміщення ледь не половина місцевих фірмочок. Поруч через вуличку районна пошта-телеграф-телефон. Підняли на ноги всі районніслужби, очепили центр, чергує швидка.

Чим то все сі скінчит буду знала  завтра :)
uka_didych: (совеня)
Походила нетом, почитала епід.новини. Починаю усвідомлювати, що твориться...

Бажання їхати в Рожнятів у мене виникло абсолютно спонтанно і на рівному місці. Зазвичай я туди їздила радше з примусу, щоб перевітрити дітей, сама не дуже охочетам сиділа.

Імовірність швидко зробити Інтернет на 4-5 днів була мінімальною - шансів, що самопальна антена з розбитим корпусом пережила рік і працюватиме без морочного ремонту чи заміни було обмаль, а провозитися пару днів, викласти кошти, щоб потім 1-2 дні покористуватися - безсенсовно.

В останній день почала кашляти Дарця і молодші не були зовсім здорові - раціо казало, що треба залишатися.

На вихідні нас не було кому забирати до Львова, пропадало принаймні 2 дні навчання в дітей.

В Ліди в садочку в пт мало бути свято осені, і вона вже готувалася бути капустою.

Ми забрали плиту з розкрою, треба робити меблю в дитячу, а чоловік сам не збере, бо я планувала, а в моїх кресленнях від руки дідько ногу зломить.

Стало гірше бабусі, її треба було забирати до Львова, а сумістити наш виїзд і її приїзд до Львова в силу специфіки було доволі накладно, ще й тато захворів. Плюс до того без бабусі з хворими дітьми я практично замкнена в хаті - навіть до магазину толком не піти, їх самих не лишиш - хату рознесуть.

Одним словом, все складалося проти. І навіть чоловік, котрий завжди йде в мене на поводу в таких вилазках, засумнівався і почав пропонувати залишитися. Моя логіка казала так само, і тільки якийсь геть нелогічний внутрішній голос волав "хочу в Рожнятів!!!!!!"
І, дякувати Богу, я таки послухала того внутрішнього голосу. І тільки тепер усвідомила, до чого це було...
uka_didych: (мандри)
Нарешті я вийшла на зв'язок. На френд-стрічку від вівторка не буде часу, тому розказуйте, що у вас нового.

Я на канікули втекла з дітьми в Рожнятів, і, судячи з тих обривків інфи, що до мене дійшли, дуже вчасно. Ми тут як в бункері, контактів мінімум, хіба раз на два дні вилажу в магазин, і дядько молоко козяче приносить. Зате чисте повітря і ПЕЧІ!!!!!

А ви любите печі так, як люблю їх я? Засинати під рівномірний шум пальника (дрова звісно романтичніше, але цивілізація у вигляді газу до нас уже дійшла давненько), сісти з книжкою або вишиванням (так-так, я знову вишиваю, вперше за 4 роки!!!!), притулившись спиною до гарячих кахлів....

Ех, мені добре зараз, хоч я і сама з трьома дітьми і без мужа! Я таки скучила за тутешньою тишою. Ще діти остаточно повідходять від простуд і підемо гуляти околицями. Шкода, що в спішці фотоапарат не взяли...

March 2017

S M T W T F S
   1234
5 67891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jun. 24th, 2017 10:26 am
Powered by Dreamwidth Studios