uka_didych: (Default)

Ну от.

Мене забанили на ФБ.

Якась зараза нажалілася, що в мене несправжнє ім'я.

І нічого, що скорочене ім'я використовувати можна за правилами ФБ.

Наразі надіслала копію доків, чекаю. Є час попрацювати.

Але таки цікаво, яка с... це зробила.

uka_didych: (Default)

Цинічне стерво

 Коли я чую "для них війни нема, вони сидять по кабаках і їздять по курортах", я підозрюю фальш. І нічого не можу з собою зробити. 

Чому? Та тому що я не вірю в півторарічне співпереживання подіям, які далеко. Це не стосується людей, які пройшли війну чи тих, у кого воюють близькі. Я про тих, хто далеко від війни. Ми вже пережили шок від перших втрат. Ми відпереживали і відплакали. І ми звикли. Це нормально. Це захист психіки.

Але я не психолог. Я можу помилятися. Просто суджу по собі. Можливо, я цинічне бездушне стерво.

Я перестала співпереживати смертям на війні давно. Більше року тому. Можливо, це специфіка виключно моєї психіки, але приватно чула про це і від деяких інших волонтерів. В мене відключені емоції стосовно чужих людей. 

Коли я чую про чергового пораненого, в мене включається алгоритм: де? діагноз? що потрібно? Хомяки, Ліпська, волонтерська сотня  і т.д. І блін, нуль емоцій. В кращому випадку я про це згадую і малюю їх імітацію на обличчі з поваги до співрозмовника. В гіршому - скеровую кого треба  куди треба і переключаюся на наступну задачу.

Коли я чую про "накрило, все згоріло", я не чую подробиць, в мене тут же вмикається режим перевірки і потреб: підрозділ, командир, позиція, телефон, друже, що там у вас?, а після цього оптимізація і виконання задачі.

Коли до мене приходять з черговою пропозицією участі в якомусь проекті, в голові автоматично малюється SWOT-матриця.
 

Про мотивацію

Тоді яка мотивація? Якого дідька я більше року займаюся волонтерством на шкоду роботі, сім'ї, дітям, здоров'ю? Якщо війна мене давно не торкає? Якщо я не переймаюся жертвами, не співпереживаю родичам загиблих? Бо не хочу, щоб війна прийшла до Львова? І це теж, але не в першу чергу.

Тут накладається дві речі: раціональні і ірраціональне. Логіка і виховання.

Про виховання

Не можу сказати, що мене виховували особливим патріотом. Я росла в період перебудови, відповідно моє виховання - суцільна каша шкільного комунізму і домашнього "того, про що не можна говорити".  Єдине, чим мене з малечку вчили пишатися, це родина, окремі представники якої досягли у цьому житті чимало. В процесі того, як ставало можна, я довідувалася нові і нові подробиці з життя своїх предків. А дещо - спостерігала на власні очі.

Спершу я слухала про дідуся, який завідуючи кафедрою в унверситеті, безкоштовно готував до вступу талановитих дітей. І коли вдячні батьки подарували килим, а син за дідусевої відсутності цей килим прийняв, дідусь зліг із серцем, і відійшов лише після того, як подарунок повернули. Про те, що перед тим дідусь із бабусею, отримавши листа від двоюрідного брата з Аргентини, на 6 років поїхали на білі ведмеді, де валили ліс і поховали новонароджену дитину, я тоді ще не знала, і дивувалася, чому нічого не розповідають про війну. У них було троє дітей. І жили вони дуже важко. Але час від часу дідусь приводив додому на обід студентів. Ну бо здалеку, і в гуртожитку, і бідося...

Потім я читала про прабабусю, Марійку Підгірянку. Поетесу і вчительку. Яка в першу світову опинилася з 4ма дітьми у таборі для переселенців у Гмінді в Нижній Австрії. І, маючи вже можливість повернутися додому, залишилася, бо потрібно було вчити українських дітей в таборі. Це з 4-ма малими дітьми!

А потім я спостерігала, як інша бабуся з дідусем відкривали церкву в Рожнятові. Як дідусь ходив по хатах і просив записатися в 20ку. "Він мені каже, Николо, у мене діти. А в мене що, песята?" Як бабуся їздила в Москву, щоб дозволили відкрити церкву. Як потім поверталися в УГКЦ. Всі казали, що треба, всі підтримували на словах, але коли доходило до діла, зголошувалися одиниці. Бо діти, бо робота, бо є за що притиснути. А моя мама в той час вчителювала, хто розуміє, про що я. І бабуся з дідусем не опускали рук, просто робили, що мали. Хоч не мусили. Потім, коли стало можна, і коли це стало престижно і прибутково, їх просто посунули.
 

А ще пізніше я довідалася про прапрадіда, отця Кирила Селецького. Він був священиком в селі. Він міг бути просто священиком, одним із сотень. Але він відкрив перші в Галичині дитячі садочки "захоронки", щоб діти не лишалися без нагляду, і заснував два монаші згромадження, які досі плідно працюють з дітьми... І боровся з пиятикою... І це в умовах страшної бідноти...

А потім... Потім вже була лавина історій про героїв УПА, про дисидентів і так далі. Ні, не з родини. Але ми всі ними пишалися, і досі піднімаємо їх на свої знамена. Просто на хвильку влізьте в шкуру свого улюбленого героя минулого. Що ви побачите? Цілковиту, тотальну, абсолютну безперспективність того, що вони робили. Одномоментну втрату всього: від майна до рідних, свободи і життя. Але ж робили. І робили свідомо, знаючи про безперспективність... 
Інший час був? Брехня. В усі часи були ті, що били поклони в церкві і несли в жертву десятину від вкраденого чи від хабарів. Ті, що бачили несправедливість, але мовчали, щоб їх не зачепило. Ті, що проти хабарів, але ж "то моя дитина поступає" і т.д. і т.п. Споживацтво було завжди! Але були ті, кого воно не зачепило. Я не знаю секрету: гени, виховання, ще щось?

До чого я про це все згадала? А до того, що тут включається логіка. Точніше, когнітивний дисонанс.

Когнітивний дисонанс

Я не можу знайти відповідь на одне запитання.

Пишаючись своїми родичами, які служили кожен на своєму місці, ризикуючи, а часто і жертвуючи добробутом, майбутнім, часом тощо, хоча могли насолоджуватися життям, як можу я зараз стояти осторонь? Будучи вихована на їх прикладі. Я, котра в дитинстві шкодувала, що живу в спокійний час і не маю змоги "здійснити подвиг" (хто з нас про це не мріяв?). Я, котра сотні раз уявляла, як би повелася на їхньому місці. І я, котра зараз опинилася в епіцентрі подій, від яких залежить доля держави.


Я не мушу зводити кінці з кінцями. Мені не загрожує в'язниця, заслання і втрати. Я навіть прибуток не втрачаю, - фрілансерство дає великий простір для маневру. Це не загрожує майбутньому моїх дітей.
То яка у мене може бути відмазка? Яка причина? Мені не дала нічого держава? Так у них взагалі держави не було. Від нас нічого не залежить? А що залежало від вчительки у тифозному таборі? Чи від священика у маленькому селі Жужеля?

Все, чим я жертвую, це мій власний вільний час. І трохи здоров'я, - але я і так знайшла би, куди його загробити. Час на дітей? Так. Але взамін вони отримують приклад. Той самий, який отримала я, коли бабуся з дідусем в Рожнятові відкривали церкву. Приклад того, що не можна стояти осторонь. Що суспільне може і має бути над особистим...


Мотивація

Отож я буду продовжувати. З дуже прагматичних міркувань. Моїм дітям потрібен приклад. Я хочу, щоб вони навчилися ставити суспільне над власним. На практиці, а не на словах. З мене нікудишній педагог, я не вмію виховувати дітей. Все, що я можу, це, маючи свій результат, спробувати відтворити і повторити процес...

А поза тим, я відновлюватиму сили в кіно і на каві. І в кожному, хто весело гульбанить у центрі міста, бачитиму того анонімного доброчинця, який скидає мені на картку тисячу гривень щомісяця. Або приносить по кілька блоків сигарет до Данила. Або безкоштовно ремонтує машини для АТО. Або щотижня годинами сидить в госпіталі.

 

PS. Десь зо пів року тому один священик мені сказав: це погано, якщо емоції переважають над розумом і заважають роботі. Але пам’ятай, що добрі справи без любові мертві... З того часу наново вчуся любити...

uka_didych: (ранок)
Про те, що язичок в мене нехороший, і ліпше не ляпати те, що думаю, я засвоїла давно. Бо як ляпну, а ще, не дай Бог, комусь під руку, точно клопіт буде.

Але цього місяця мій язичок щось особливо розгулявся. І всьо по кишені і по нервах.

Почалося з радіатора в авті. Він потік вже давно. Богдан періодично заливав туди якісь герметики, воно його латало, а за якийсь час знову починало сльозити. Коли він вкотре потік, я наївно запитала, чи не простіше купити новий. Мені пояснили ціну питання, і я заспокоїлася. Але ж запитала то вголос!
Ми були в Рожнятові, Богдан вирішив спустити воду і промити радіатор і зірвав заглушку. А її ж не навариш так просто. Та ще й зварку знайти, то час...
Хотіла новий радіатор? Буде! Але ж ми не просто попали на гроші, а ще й на клопіт... Ні в Долині, ні в Рожнятові мідного радіатора для копійки нема (вони дорогі, народ навіть старі машини переробляє під алюмінієві, ну або варить-латає старі радіатори). В Стрий продзвонювали, то всі продавці казали "Не знайдете"... Довелося Богданові махнути до Львова і назад, по радіатор. А потім його ставити, щоб наступного дня поїхати за дитиною в табір...

А ще після чергового погано випраного шмаття нашим стареньким індезітом я ляпнула "як зламається, майстра не кликатиму, купуємо нову". Два дні! Треба було тільки два дні, щоб мій язичок втілився в калюжу води під пралькою. За день чи два до від'їзду! Тобто брати нову ніколи. Зате цього часу стало, щоб сплавити стару в добрі руки.
Але ж я не можу наговорити лише на гроші, але ж і на клопіт!
Вчора ми взяли пральку, доставили в той же день (за відповідну плату). Прокрутила я її без білизни, загрузила білизну, вмикаю, а вона... не вмикається!!!
Тут вже треба віддати належне Фокстроту. Вони спробували відправити мене в сервісний центр. Але мене шляк трафив. Мало того, що я платила за доставку в той же день, наголошувала, що мені це важливо, а вона того ж дня накрилася, і я день втратила (а прання після поїздок - огогого!), мало того, що не минуло і законних для повернення 14 днів, як вона накрилася, так я ще маю втратити пару днів на спілкування з сервісом, і добре як не тиждень-два на ремонт?
Мабуть, тон у мене був дуже переконливий, бо дядечко на тому кінці дроту лише заїкнувся щось про неавторизоване підключення (тикнути два шланги на місце старих моя Лідка втрафить), але не наполягав, а попросив залишити телефон, вони узгодять процедуру і віддзвонять. Я була готова їхати в магазин (він поруч) і оформляти повернення (робила це раз в ельдорадо - купа папірчиків і 40 хв. часу). Аби лиш поміняли. Через півтори години віддзвонила сама, готова до словесної перепалки. Натомість мені після представлення відразу сказали - привезуть нині заміну. І таки привезли!
З вантажниками ми мило поспілкувалися і попрощалися, побажавши одне одному, аби вже остаточно.
Наразі пере.

Тепер треба взяти себе в руки і притримати язичок за зубами. Бо матеріалізації ще одної такої хотілки наш бюджет може не витримати...
uka_didych: (га?)
А про басейн.

Минулого разу я спонтанно домовилася з інструктором про кілька особистих занять, щоб підтягнути техніку.
Хоча, яка там техніка. Останній раз я займалася з тренером у груп Здоров'я на нинішньому Медику 25 (я не полінувалася порахувати) років тому. Я тоді опанувала брас і на спині (так мені здавалося). Кріль не давався принципово. Як тепер модно казати, "незакритий гештальт".

Так от, якщо ви хочете навчитися правильно плавати (не просто поплавати, поталяпатися тощо, а саме опанувати техніку), потрібно домовлятися про індивідуальні заняття. Буде дешевше й ефективніше. А потім вже можна таляпатися.

За одне годинне заняття я сьогодні виправила помилку в брасі (треба віддати належне тренерці 25 років тому, за винятком тієї дрібної помилки мій брас досі за словами інструктора "каліграфічний" як у спортсменів), зрозуміла, чому я так загинаюся на спині, і майже опанувала отой непідйомний кріль, від основ до повної зв'язки. Лишилося відпрацювати координацію з диханням - трохи ще "думаю", а не на автоматі. Про те, що я з басейну не виходила, а виповзала, я мовчу. В понеділок планую повторити.

А зараз відбули останні дзвоники і збираємося на Шлях.
Вось!
uka_didych: (sova)
Вчора Дарка made my day. Двічі.
Вперше, коли на питання "що таке зеніт?" відповіла "вроді команда якась".
А вдруге вже ввечері. Вона малювала і ми балакали про справи в школі, про навчання, про те, що вона щось прохворіла-прогавила на фізиці і в'їжджала вже на контрольній. І тут раптом:
- Мамо, а яку я гарну теорему в геометрії знайшла! Там таке шикарне доведення! Таке... Ну от гарне, красиве... Я навіть не знаю, як то пояснити...

Теорема - про суму кутів трикутника, і доводиться через домальовування через вершину прямої, паралельної основі, - звичайнісінька теорема з курсу 7 класу. Але дитина знайшла в ній естетику і була щиро захоплена цим, ну а я - тим, що вона бачить естетику в математиці. Досі тішуся цим - пишу і сама до себе посміхаюся.

А ще була нині в ліцеї. З наступної суботи починаються підготовчі заняття. 
Шпарка в паркані зі сторони поліклініки на Виговського досі існує. Пройшла крізь неї (хоч і не солідно 35-річній тітці крізь шпари в парканах лазити), - наче крізь браму часу, аж защемило.
Щось у мене настрій меланхолічний нині...
uka_didych: (мандри)
Геніально від Ігора Жука

...І світ збагнув, що ми в нім – не останні,
Вивчав слова „Хрещатик” і „Майдан”...
То хто ж це там блукає по Майдані
Під тихий дзенькіт порваних кайдан?

Чи Воїн Світла зняв іржаві лати,
Чи ложки б’ють у мисочки борщу?..
Тоді і сніг не міг нас подолати –
А зараз вистачає і дощу...

Такий сумний діагноз – ця зневіра;
Від голови до кінчика хвоста
Ми гнали з себе і раба, і звіра,
А вигнали – лишилась пустота.

А прапори на вудлищах тріпочуть,
На них – і „Р”, і „К”, і „П”, і „Б”,
Вони до нас всередину так хочуть! –
Щоб ми у собі не знайшли себе.

А ми шукаєм – о, як ми шукаєм! –
Кого ми тільки в собі не знайшли! –
Там бідна Герда бігає за Каєм, 
Там ремигають чіпчині воли...

Бандура пише ноти балалайкам,
І ті, сердешні, корчаться від мук, 
Коли могутнім тримільйонним "лайком"
Maydan.ua заповнює Фейсбук.
uka_didych: (ранок)
Сьогодні я знову годину шукала каву по хаті...

Старші їдуть в гімназію на 9ту, виходячи з дому до 8.30. Їх треба розбудити, далі збираються, снідають здебільшого самостійно.
В Ліди триває адаптаційний період, вони йдуть на 2й урок, на 9.15. П'ятниця – важкий день. Богдан вже з 7ї за компутером - одночасно снідає і працює, щоб потім не сидіти в офісі поза північ. Він схопиться о 8.50, натягне джинси, кине в кишеню флешку і побіжить з Лідкою до школи, а звідти на роботу. Зібрати її мушу я.
Період між 8.15 і 8.30 для мене найважчий. Впродовж цих 15 хвилин треба прокинутися самій, якимось чудом підняти Лідку (воно таке тепле, солодке і так міцно спить, обнявши зайця, такого ж білого і кучерявого, як вона сама) і одночасно випхати копнякамицьомками з хати старших, бо спізняться. Зазвичай я це роблю з горням кави в руці, відповідно, ставлячи його там, де мені раптом знадобилася вільною друга рука. Потім, коли всі заберуться з хати, я його там знайду і спокійно доп'ю зі шматочком чоколяди під фейсбук.

От лише щоразу виникає питання - де, там?
Сьогодні шукала довго. І навіть налила кави в інше, не своє, горня.
А потім знайшла. Там - сьогодні було на бачку в туалеті... Певно, лишила, коли ставила на поличку чергову порцію рекламної макулатури - інакше б, мусіла забрати, щоб спустити воду, кришка бачка округла і єдине рівне місце - на кнопці.

Доброго ранку!
 
uka_didych: (Default)
В мене найкращий в світі чоловік!



Зібрав дітей і поїхав на поліклініку робити медогляд.

uka_didych: (Default)
гм, є переівага в тому, щоб іти в басейен без комппанії. Замість розслабону і балачок після кожного кола, - кілометр без передишки і швиденько додому.
uka_didych: (га?)
Я вихована на простій домашній кухні з простими традиційними поєднаннями смаків. Мені важко даються експерименти, я зовсім не знаюся на спеціях, соусах тощо.

В п 'ятницю наважилася на експеримент - риж з овочами. Ніколи його не робила раніше, бо Дарця донедавна навідріз відмовлялася від рижу, та й я сама його окрім плову-голубців і з яблуками - недуже люблю. Але весна, авітаміноз, п'ятниця і купаморожених оівочів в морозилці. Вже наприкінці згадала про цілком незвичні для мене поєднання в рецептах [livejournal.com profile] mirtagroffman і наважилася всипати туди пригоршню родзинок і пошатковані яблука. Досі для мене єдиним поєднанням фруктів і несолодких страв були яблука до м'яса і родзинки в салат з бурячка. Ще чорнослив, але його крім мене ніхто не їсть, то ж не даю ніколи.
Який же той риж смачний вийшов! П'ятилітрову чавунку змели за день!
Тепер питання до знавців. З овочів були цибуля, морква, стручкова фасоля, горошок і броколі. Які приправи, окрім солі і перцю, підійшли би?

А вчора натерли бульби на пляцки. І я раптом згадала смак з дитинства - ляпатошку, яку нам часто робила бабуся в Рожнятові. Відібрала бульби, передзвонила до мами уточнити процес і зварила.
Смак - один в один, як в дитинстві! Вплела три тарілки, аж за вухами лящало. А ті пацята лише скривиилися! Ну добре Богдан, від ньтого очікувано. Все що має сопле-подібну консистенцію викликає в нього фізіологічну відразу, яка б не була смакота. Ну а вони? Воно ж справді смачно.

Одним словом, сова набамбулилася і жує ляпатошку, ображена на всіх.
От лише тепер думаю, затерку на пробу робити, чи навіть не варта пробувати?
uka_didych: (sova)
Цього року, як ніколи, на свята надсилала і отримувала звичайну (не електронну) пошту. Так приємно :)

[livejournal.com profile] marisa_t, дякую за відкриточку і чудові поздоровлення!
uka_didych: (Default)
УРА!
Привезли зремонтований буяк!
Тепер буду сидіти, вкривши ноги коциком, і, погойдуючись, читати або вишивати.
Що ще треба для щастя?
uka_didych: (Default)
Вранці наш тато нагодував дітей і зі старшими забрався з дому. Він - на традиційний волейбол, а діти з дарциним гуртком з орієнтування поїхали на Чортики. Мої поривання здертися з ліжка зупинила Лідка - давай поваляємся-пообнімаємось. Так і валялися до сих пір. Спершу просто дуріли, потім вона знайшла мауглі в телевізорі, а я залізла в інтернет. Тепер таки треба здиратися - бо голоооодна :)
Ех, файний ранок, щоб читати про тайм-менеджмент в "Успевай с детьми"
uka_didych: (Default)
посплавляла дітисьок. старші поїхали з колишнім орисиним класом в Кам'янець-Подільський і околиці, Ліда в Рудно в мами. Богдан має купу роботи, а я нагло б'ю байдики. Спала до 12ї, потім зробила фасольку з овочами і завалилася знову в ліжко з ноутом. І тааак не хочеться вилазити...

До речі, фасолька з овочами за цим рецептом - просто фантастична! Ми на днях закатали 10 літрів (якраз порція за ецептом), а нині з залишків зробила просто для їди.
uka_didych: (Default)
Донедавна я взагалі не відчувала голоду. Могла цілий день просидіти за компом з кавою і чоколядою, а коли ввечері починала боліти голова. згадати, що забула й поснідати. Схоже, мій організм на мене образився і вирішив відомстити. Вже тижень я прокидаюся вранці з диким голодом - в ямці смокче аж болить. Біжу щось їсти. Відчуття голоду зникає, коли аж напхаюся - просто канапка з чаєм не проканає. Минає години 2-3 - і та сама фігня. І то без проміжної фази легкого голоду - зразу смокче.

Якщо так піде далі, я поправлюся. Плакалася, що худну занадто, тепер маю!

P.S. не вагітна
uka_didych: (зануда)
Мені от тут цікаво стало, а ви слідкуєте за всіма цими судами над ЮВТ і ЮВЛ?

Упіймала себе на тому, що прокручую новини про них з абсолютною байдужістю.
Задумалася, і стало дуже сумно.

Чи вважаю я їх злочинцями? однозначно, так.
Чи мали б вони сидіти? так
Чи мали б вони сидіти зараз, за вироком цього суду? ні. бо це все чистої води політичне замовлення...
Чи вийду я на підтримку когось з них, якщо будуть організовувати якісь акції? ні :((((

Для мене ця влада є злочинною, я її не підтримую.
Не менш негативними персонажами для мене є підсудні.

Але суди, навіть якщо формально там все дотримано (я не слідкую, тому не оцінюватиму), є виключно політичним замовленням. Мимоволі напрошується "Коли прийшли за мною, не залишилося нікого, хто б заступився за мене."
Але все одно не вийду. Чому? А тому що моє слово проти судового безчинства негайно буде зараховано за ЮВТ чи за ЮВЛ.  Не проти використання суду для політичної розправи,  а на підтримку ЮВ_. Це зроблять всі без виключення ЗМІ, про це оголосять відповідні політичні сили, це використовуватимуть для політичної боротьби. І це використання буде не менш брудним і злочинним, ніж використання з цією ж метою суду.
І навіть якщо хтось із організаторів чи учасників спробує несміливо заявити про те, що мета акції була геть іншою, іхній голос потоне в потоці пропаганди.

Чистоплюйство? Бажання не забруднити руки, коли все довола в багні? Так. Я все ще той самий "противсіх", який винен в усіх смертних гріхах. Я все ще не можу поставити свій підпис під тим, чого не підтримую. Можливо, колись з віком я позбудуся цієї категоричності, як позбулася її в багатьох інших сферах. Але не зараз.
А зараз я просто хочу бути чесною сама з собою.


Гнилі помідори притримайте для когось терпеливішого. Я не в настрої, то ж їх просто видалятиму.


uka_didych: (Default)
Аще вчора були в тирі. Зрозуміла, що здається, закінчилося моє хизування 100% зором. Досі на всіх оглядах мені окулісти не вірили, що я з 17 років за компутером по багато, а часом - дуже багато годин в день. Десь із місяць ловлю себе на тому, що зір розфокусовується перед монітором. А вчора Богдан мене "перестріляв" з пневматики. Раніше ми йшли на рівних. або я вигравала. А тут просто не могла сфокусуватися на мушці - перші два постріли ще якось так, а потім - все :(

Пора до лікаря вибиратися, чи просто моркви з чорницями поїсти?
uka_didych: (мандри)
Оце мені майже 35, і я на старості років зайнялась спортом.
Спершу басейн - це супер, це класно, це....навіть не знаю, як описати. Вода - моя стихія. І хоч плавати я вмію лиш брасом і на спині, а вчилася рік в першому класі, а потім пару місяців в 5-му,  таке враження, що готова "мотати кола" в басейні безкінечно.

А нині Я СТАЛА НА РОЛИКИ !!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

Взагалі то ми нині мали їхати в Урич вгості на свято Купала до сихівського турклубу. Але самі бачите, що за вікном, який Урич? Ну але ж діти були налаштовані на цю похдку ще з травня. Довелося дати їм дві обіцянки, бо бачити розчарування в тих очках було несила. Перша - поїздка на Урич з Рожнятова, в гарну погоду і з ночівлею. А друга - присвячений їм день. Перебравши варіанти, і не додзвонившись до Стецьки, яка ще вчора кликала на мафію в "чу-ва-чі", зупинилися на роледромі. Поки тато рано бігав свій волейбол, діти вламали мене теж спробувати. Зорієнтувавшись на місці, вирішили взяти інструктора на ашу компанію, при тому, що діти вже трохи їздять, а я не тримаюся навіть.

Через півтори години мене болить ВСЕ! Але я їжджу! Це так круто! АААААААААААААА!

Оленочко, каюся, я обіцяла задзвонити, якщо не поїдемо, але сама бачиш....
uka_didych: (Default)
А як ще назвати батьків, які чекають від'їзду кудись дітей, аби приготувати якусь смакоту?

Жарти жартами, але не встигли діти за поріг, як ми з чоловіком радісно потерли руки: "наїмося рагу!". Так само готуємо страви з рижу, рибу і смажимо кабачки, коли їх нема.

Чому?
Та тому що западло готувати окремо їм, а окремо собі. А вони, пацята, того не їдять!

Ех, пішла накидати третю тарілку рагу!
uka_didych: (Default)
АААА я сьгодні вибралася в басейн!
Вперше з....
Блін, певно з 13 років, я після школи в басейні не була...
А плавала востаннє торік в Осетрівці.
Нині як дорвалася! Корч через пів години вигнав, але воно і добре. В воді навантаження не відчуваєш, а вийшла з басейну, і зрозуміла, кріпатура завтра буде огогого!
Вже зараз м'язи болять. Всі одночасно, таке буває лише після басейну :)

March 2017

S M T W T F S
   1234
5 67891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Aug. 21st, 2017 02:01 pm
Powered by Dreamwidth Studios