uka_didych: (діти)
Вчора поза північ плели з Даркою байки. Була шалена спека і навіть з вікнами на розтвір заснути не виходило.

Розмова почалася теми церковних піснеспівів (моя двоюрідна сестра співає в Рожнятові в хорі, і ми обговорювали їхній спів), перейшла до теорії імовірності, незалежних подій і біному Ньютона (розказувати, що таке біном Ньютона в темноті, без паперу й ручки - круто), а потім плавно перейшла до життєвих спостережень.

- Мам, в мене таке відчуття, що ми деградуємо. От дивися, раніше ми бавилися, і в Софії, і в дворі, щось придумували, якісь стратегії, сценарії, ті ж комп'ютерні ігри переносили в реал. Ділилися на команди, фантазували... А тепер - м'яч, "паровозік", хованки та й по всьому...

- виросли? дитячі ігри "не пасує"?

- а "паровозік" пасує?

Прийшли до висновку, що не соромно показово "впадати в дитинство", там де ніхто не запідозрить, що Ти не вдаєш дитину, а відчуваєш себе нею. А от ті ігри, які бавилися ще рік тому - соромно, бо поводишся як "малолєтка".

- мам, але ж ми і є "малолєтки". Нащо вдавати з себе дорослих? Це ж набагато смішніше виглядає. От підходить до тебе шпанюк, метр з кєпкою, і починає "наїжджати", як "крутий пацан", мат-перемат. А воно ж 10 хвилин тому пірамідки в пісочниці ліпило, поки його друзі гуляти не вийшли. Ну смішно ж...


Хороша дитина. Вреднюща останнім часом, але така хороша :)))
uka_didych: (sova)
Так завжди каже моя бабуся, навіть в ситуаціях, з яких, здавалося би, нічого доброго не може бути за означенням

Єдиний чоловік, що уцелів після аварії корабля, був викинутий хвилею на маленький безлюдний острів. Він гаряче молився про те, щоб Бог врятував його. Він щодня виглядав обрій у пошуках допомоги. Вимотавшись украй, він вирішив побудувати невеликий курінь з колод, що плавають, щоб захиститися від стихій і зберегти свої володіння.

Але один раз, повернувши додому після походу в пошуках їжі, він знайшов свій курінь огорнутим полум’ям, а гар піднімався аж до неба. Найжахливішим виявилося те, що усе було загублено. Він був охоплений горем і гнівом.«Бог, як ти міг так надійти з мною!», ридаючи, кричав він.

Рано вранці наступного дня його розбудив звук корабля, що наближався до берега. Корабель прийшов, щоб врятувати його. «Як ви довідалися, що я тут?» запитала стомлена людина своїх рятувальників. «Ми бачили твій димовий сигнал» відповіли вони.

Чесно зізнаюсь у цупленні звідси
uka_didych: (sova)
Щойно надибала: http://antimil.livejournal.com/70418.html

Замислює...

Гм...

Aug. 14th, 2006 10:52 am
uka_didych: (Default)
Мене сьогодні назвали дорослою
самостійною людиною. в усіх сенсах.

До чого б це?...
uka_didych: (dity)
Учора ввечері випадково на котромусь каналі дивилася док. фільм про те, як якась організація вишуковує по світу військових злочинців. Точніше, злочинців, які відзначилися масовими вбивствами євреїв. Вишуковували в різних країнах 90-річних дідків, прикутих до ліжка, під виглядом істориків чи ще когось орзпитували їх, а потім обурювалися: от, мовляв, такий сякий старий досі не покинув своїх антисемітських поглядів, вважає, що нічого надзвичайного не зробив і т.д. Бачила лиш уривки, то ж не знаю, чи вони ті пошуки доводили до якогось логічного завершення, і з якою метою їх робили. Методи - скажімо, безкоштовна телефонна лінія в равина - для доносів.

Я не виправдовую цих злочинців. Але мене якось боляче різонуло оте, як вони обурювалися, що старий 90-річний дід не покинув своїх поглядів, більше того, ставив під питання масовість геноциду, а ще, негідник, закидав, що євреї в 2-у світову теж показали себе дуже жорстокими. Останнє твердження і в мене не викликає сумнівів - їх було досить і в совєтській армії  - тут національність була невизначною (хоча це теж спірно. методи вислужування перед владою у кожного свої і поняття святого - також). Але попередні речі. Що саме їх здивувало? Що людина, яку з малечку вчили ненавидіти євреїв, на схилі літ не змінила своїх поглядів? А йому хтось дав для цього приводи? Він змушений був взяти чуже ім'я, жити чужим життям в чужій країні, він бачив своїми очима, як роздувають справу голокосту, як її використовують. Якщо дивитися на все це очима того німця - все абсолютно закономірно.

Якою б не була моя ненависть до стрибків, які винищували до 54-го упівські боївки по Карпатах, мені би в голову не прийшло вишукувати зараз немічних старих, котрі просто доживають свого віку, і вимагати від них змінити свої погляди. І це при тому, що в нас є політичні сили, які репрезентують ці погляди і постійно оживляють їх в свідомості нації (остання справа з річницею Багряного - яскраве тому підтвердження). Все одно, я би вважала це абсурдом. Їхніх же поглядів фактично ніхто офіційно не репрзентує. Фашизм поза законом в усіх країнах. Єдине, що існує, то організації на зразок "Тиха поміч" (назва говорить сама за себе), котрі тихо, без розголосу допомагають цим людям знайти прихисток, щоб спокійно дожити.

Може я й не права, але з суто людської точки зору для мене це виглядає диким...
Кидайте помідори...
uka_didych: (Default)
Згадалося улюблене зі Стуса:



Дивуюся тільки, чому цього вірша немає у більшості збірок.
Цікаво, втратить він колись актуальність?

А далі два зовсім різні вірші Кушніра:

і другий, нажаль, неактуальний...



Взагалі, мене останнім часом переслідує відчуття насування колапсу. в усьому. в політиці українській, міжародній, в природі, екології, здоров'ї, моралі - довкруг усе доходить до якоїсь грані, за котрою - хаос. десь ця грань ближче, десь - дальше. десь вона - локальна, а десь уже й глобальна. З хаосу повинно початися нове народження. Чого? Нової людини? цивілізації? людства? іншої сфери буття?
Чи просто, потрясе і владнається - нічого нового під сонцем?

Мимоволі робиться тривожно за долю своїх дітей...
uka_didych: (moskali)
Вчора, коли гуляли містом, звернула увагу на "тусовки" неформалів. Згадалися свої студентські роки. Посиденьки, рок-н-рол під бандуру. І від учора в голові "Пісенька про голодного студента", котра супроводжувала нас навіть в шлюбну подорож...

Чи то мені просто так здається, чи дійсно якось воно все простіше було тоді. Менше стереотипів, більше щирості. Позичати 15 коп. на трамвай не було соромно. Як же тоді легко співалися пісні, писалися вірші... Де тепер всі ті люди? Хто де. Хтось робить кар'єру в науці, хтось в бізнесі, хтось в політиці. Хтось залишивя другом, а хтось зкурвився.

Ще згадалося з тих часів, пластове, здається:
 

До біса актуально...


Щось це мене в ностальгію потягло... Старіємо?
uka_didych: (Default)
Вчора заходив Іваха. Розказував про хлопчину з Сум, який приїхав до Львова спеціально, щоб походити на кілька тренувань. Виявилося, Богдан теж його знає. Історія з розряду "нарочно не придумаешь":
Оргкомітет фестивалю "Пісня про Львів" (він же - оргкомітет "Сурм звитяги") не має власного приміщення. Відповідно свої засідання, а згодом і пресконференцію проводили в Богдана у ВГО. Пресконференцію пустили чи то по ТБ, чи то по радіо. Дзюник ляпнув щось про гопаківців на сцені. У якості адреси оргкомітету прозвучала адреса ВГО. І от оцей жвавий хлопчина з Сум (ще школяр), почувши це, приперся до Львова в ВГО питати поради, де б він міг потренуватися. Богдан після короткого припухання і збирання щелепи з підлоги відправив його на Наливайка, а Пилат уже до Івахи.
А от плани в хлопчини далекоглядні. От він зараз потренується, здасть якийсь там рівень на таборі і почне тренувати в себе в Сумах кілька років. Іваха спитав, чому лиш кілька років. Виявляється, у нього все розписано. Після школи він поступає в Київ (не знаю куди), стане чи то політологом, чи то менеджером. Потім - помічником депутата, відтак депутатом, а в 40 років буде вибраний Президентом. Отак! І не більше і не менше.

Ми спершу посміялися, а тоді й задумалися, згадали себе в тому віці. А то ж якраз були часи революції на граніті. В підлітковому віці то все сприймається зовсім інакше. Більш категорично, з запалом. Відповідно, і розчарування глибші, здатні зламати людину. Цікаво, яке ж покоління виросте з сьогоднішніх старшокласників, як їх покалічить сьогодення? В нас було простіше. Був чіткий ворог - москаль, комуняка. І був герой. Вони не мінялися місцями. Розчаруванняв націонал-патріотичних силах приходило дуже повільно, ми встигали вирости, не було раптового шоку. Хоча, рости разом з розчаруванням, мабуть, теж не є добре. Хто зна, що воно в нас заклало... А що буде з цих молодих людей (я не говорю про обивателів, яким все пофіг, я про тих, в кого є щось в серці)? До чого доведе їх оце розчарування, розуміння, що немає чорного і білого, усе - сіре і то доволі темно-сіре? До прагматизму? Чи до цинізму? Чи просто - до збайдужіння...

March 2017

S M T W T F S
   1234
5 67891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Oct. 18th, 2017 02:35 pm
Powered by Dreamwidth Studios