uka_didych (![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
uka_didych) wrote2009-08-25 11:02 am
uka_didych) wrote2009-08-25 11:02 am
Одеса, Миколаїв і все решту
У вівторок приїжджали Нитка з Андрієм. Їм не вдалося взяти квитки до Миколаєва, то ж ми зустрічали їх з потяга в Одесі. Здзвонилися з Сергієм dibrov_s, який разом з донечкою героїчно стратив на нас пів дня, поводивши по Одесі. Саме завдяки їм Одеса була реабілітована в наших очах. Одеса, але не її водії :). Це була дуже приємна розвіртуалізація і надзвичайно цікаві розповіді. Всі потім ще довго і захоплено згадували ту прогульку і шкодували, що так мало було часу. Побачити вдалося небагато, з дітьми не було змоги поблукати бічними вуличками, але й того, що встигли, вистачило, щоб зрозуміти, що Одеса належить до тих міст, які я можу полюбити.
Потім у пана Сергія були справи, а ми вирішили організувати дітям омріяну катерну прогульку морем. Ці три шила носилися палубами всі півтори години як заведені, годували чайок, підставляли писки вітрові, намагалися встояти на ногах, не тримаючись і т.д. і т.п.
В Осетрівці ми зовсім втратили відчуття часу і відстані і на режим міста переналаштуватися не встигли. Поки скинули фотографії на флешку і заїхали в супермаркет, щоб щось прикупити з харчів (діти ще як снідали), зрозуміли, що маємо всі шанси не встигнути в Таїрово за вином. І, мабуть, таки і не встигли б, якби знову ж не став в пригоді той же Дібров. Прилаштувавшись у хвіст його "шкоди", пролетіли за півгодини всі корки і тянучки. Сподіваюся, по Одесі не стоять візири, і нам не прийде купа нових цікавих знимок. Богдан навіть зізнався, що цілком увійшов в одеський режим їзди, хоча більше любити його від цього не став. В Таїрово прилетіли о 19.03, і навіть встигли до закриття. Так що, пане Сергію, ми Ваші боржники!
Треба сказати, що на лимані чомусь зовсім не пилося пиво і, порівняно зі Львовом, навіть вода (мабуть, кавуни компенсовували). Зате вино пилося фантастично. За три вечори ми на 4-х дорослих навіть не зчулися як входили 7 літрів вина просто за розмовами. А Таїрівське вино суперове.
Вечори на лимані фантастичні. Тепло, тихо (ввечері вітер зазвичай вщухав), зоряне небо глибоке-глибоке, а ще й зорепад. А як там співалося! Пригадали чи не весь репертуар, братський, черемошанський, "свій"... Дітей підсадили на спів, вкладаючись ввечері, вони вимагали, щоб ми співали (через відкриті вікна з надвору було чути дуже добре), інакше спати не підуть. Так і засинали під яких небуть "мазурів" чи "душу і грушу"...
Ще один прохолодніший день ми присвятили Миколаїву, "найкращому в Україні зоопарку". Зоопарк таки дійсно грормадний, дітям було цікаво, але звірів в клітках я не люблю.
А ще ми з'ясували, що в 6-й вечора в цетрі обласного центру, даруйте за тавтологію, може бути проблемою знайти туалет і обмін валют. З новим курсом ми теж тоді познайомилися. А от на вартість бензину увагу не звернули, бо мали ще пів баку. А дарма...
Особливо ніжна любов у нас склалася з Очаковим. Саме там ми з'ясували ціни на бензин, там в нас заклинило водяну помпу (дяка майстрам на СТО, полагодили швидко і недорого), там виявилося неможливим у понеділок зняти гроші ані в жодному банкоматі, ані в касі банку - їх просто не було. Плануваня цього містечка абсолютно рівними однаковими квадратами, що розділяються такими ж однаковісінькими вулицями з однаковими відкритими каналізаційними люками сприяє зручності і тривалості пошуку потрібної крапки.
Море в Очакові (хоча це теж формально лиман) гарне. Діти балділи від хвилі, пісочку, гірок. Але я настільки звикла до тихої Осетрівки, що людний міський пляж мене втомив за перші ж пів години, і я просто чекала, коли ж вони нарешті набавляться, щоб втекти додому. Мені треба якийсь порожній дикий пляж, щоб отримати задовлення від моря.
А от Осетрівка на прощання подарувала нам чудовий тихий романтичний вечір. Було настільки тепло, що я таки здійснила свою давню мрію - нічного купання. Вже опівночі всі дачі і пансіонати спали, жодного вікна не світилося, на пляжі було порожньо. А вода - як молоко! Кожен порух тіла під водою супроводжувався білою доріжкою, так бульбашки відсвічувалися в світлі ліхтарів пансіонату. І, що дивно, виходити з води теж було зовсім не холодно. Повертатися не хотілося, але хто зна, який фортель могла викинути спросонку Лідка, покинута на Нитку з Андрієм...
Їхали ми звідти зі стійким наміром повернутися наступного року. Сподіваюся, це вдасться зреалізувати, хоча, зазвичай, з реалізацією планів у нас важко.
dibrov_s, який разом з донечкою героїчно стратив на нас пів дня, поводивши по Одесі. Саме завдяки їм Одеса була реабілітована в наших очах. Одеса, але не її водії :). Це була дуже приємна розвіртуалізація і надзвичайно цікаві розповіді. Всі потім ще довго і захоплено згадували ту прогульку і шкодували, що так мало було часу. Побачити вдалося небагато, з дітьми не було змоги поблукати бічними вуличками, але й того, що встигли, вистачило, щоб зрозуміти, що Одеса належить до тих міст, які я можу полюбити. Потім у пана Сергія були справи, а ми вирішили організувати дітям омріяну катерну прогульку морем. Ці три шила носилися палубами всі півтори години як заведені, годували чайок, підставляли писки вітрові, намагалися встояти на ногах, не тримаючись і т.д. і т.п.
В Осетрівці ми зовсім втратили відчуття часу і відстані і на режим міста переналаштуватися не встигли. Поки скинули фотографії на флешку і заїхали в супермаркет, щоб щось прикупити з харчів (діти ще як снідали), зрозуміли, що маємо всі шанси не встигнути в Таїрово за вином. І, мабуть, таки і не встигли б, якби знову ж не став в пригоді той же Дібров. Прилаштувавшись у хвіст його "шкоди", пролетіли за півгодини всі корки і тянучки. Сподіваюся, по Одесі не стоять візири, і нам не прийде купа нових цікавих знимок. Богдан навіть зізнався, що цілком увійшов в одеський режим їзди, хоча більше любити його від цього не став. В Таїрово прилетіли о 19.03, і навіть встигли до закриття. Так що, пане Сергію, ми Ваші боржники!
Треба сказати, що на лимані чомусь зовсім не пилося пиво і, порівняно зі Львовом, навіть вода (мабуть, кавуни компенсовували). Зате вино пилося фантастично. За три вечори ми на 4-х дорослих навіть не зчулися як входили 7 літрів вина просто за розмовами. А Таїрівське вино суперове.
Вечори на лимані фантастичні. Тепло, тихо (ввечері вітер зазвичай вщухав), зоряне небо глибоке-глибоке, а ще й зорепад. А як там співалося! Пригадали чи не весь репертуар, братський, черемошанський, "свій"... Дітей підсадили на спів, вкладаючись ввечері, вони вимагали, щоб ми співали (через відкриті вікна з надвору було чути дуже добре), інакше спати не підуть. Так і засинали під яких небуть "мазурів" чи "душу і грушу"...
Ще один прохолодніший день ми присвятили Миколаїву, "найкращому в Україні зоопарку". Зоопарк таки дійсно грормадний, дітям було цікаво, але звірів в клітках я не люблю.
А ще ми з'ясували, що в 6-й вечора в цетрі обласного центру, даруйте за тавтологію, може бути проблемою знайти туалет і обмін валют. З новим курсом ми теж тоді познайомилися. А от на вартість бензину увагу не звернули, бо мали ще пів баку. А дарма...
Особливо ніжна любов у нас склалася з Очаковим. Саме там ми з'ясували ціни на бензин, там в нас заклинило водяну помпу (дяка майстрам на СТО, полагодили швидко і недорого), там виявилося неможливим у понеділок зняти гроші ані в жодному банкоматі, ані в касі банку - їх просто не було. Плануваня цього містечка абсолютно рівними однаковими квадратами, що розділяються такими ж однаковісінькими вулицями з однаковими відкритими каналізаційними люками сприяє зручності і тривалості пошуку потрібної крапки.
Море в Очакові (хоча це теж формально лиман) гарне. Діти балділи від хвилі, пісочку, гірок. Але я настільки звикла до тихої Осетрівки, що людний міський пляж мене втомив за перші ж пів години, і я просто чекала, коли ж вони нарешті набавляться, щоб втекти додому. Мені треба якийсь порожній дикий пляж, щоб отримати задовлення від моря.
А от Осетрівка на прощання подарувала нам чудовий тихий романтичний вечір. Було настільки тепло, що я таки здійснила свою давню мрію - нічного купання. Вже опівночі всі дачі і пансіонати спали, жодного вікна не світилося, на пляжі було порожньо. А вода - як молоко! Кожен порух тіла під водою супроводжувався білою доріжкою, так бульбашки відсвічувалися в світлі ліхтарів пансіонату. І, що дивно, виходити з води теж було зовсім не холодно. Повертатися не хотілося, але хто зна, який фортель могла викинути спросонку Лідка, покинута на Нитку з Андрієм...
Їхали ми звідти зі стійким наміром повернутися наступного року. Сподіваюся, це вдасться зреалізувати, хоча, зазвичай, з реалізацією планів у нас важко.
no subject