(no subject)

Вчора поза північ плели з Даркою байки. Була шалена спека і навіть з вікнами на розтвір заснути не виходило.

Розмова почалася теми церковних піснеспівів (моя двоюрідна сестра співає в Рожнятові в хорі, і ми обговорювали їхній спів), перейшла до теорії імовірності, незалежних подій і біному Ньютона (розказувати, що таке біном Ньютона в темноті, без паперу й ручки - круто), а потім плавно перейшла до життєвих спостережень.

- Мам, в мене таке відчуття, що ми деградуємо. От дивися, раніше ми бавилися, і в Софії, і в дворі, щось придумували, якісь стратегії, сценарії, ті ж комп'ютерні ігри переносили в реал. Ділилися на команди, фантазували... А тепер - м'яч, "паровозік", хованки та й по всьому...

- виросли? дитячі ігри "не пасує"?

- а "паровозік" пасує?

Прийшли до висновку, що не соромно показово "впадати в дитинство", там де ніхто не запідозрить, що Ти не вдаєш дитину, а відчуваєш себе нею. А от ті ігри, які бавилися ще рік тому - соромно, бо поводишся як "малолєтка".

- мам, але ж ми і є "малолєтки". Нащо вдавати з себе дорослих? Це ж набагато смішніше виглядає. От підходить до тебе шпанюк, метр з кєпкою, і починає "наїжджати", як "крутий пацан", мат-перемат. А воно ж 10 хвилин тому пірамідки в пісочниці ліпило, поки його друзі гуляти не вийшли. Ну смішно ж...


Хороша дитина. Вреднюща останнім часом, але така хороша :)))

(no subject)

Поєднання двох непереборних сил, як ото спека і завал з роботою, змусили мене до нового етапу "відпускання" дітей. Поїхали роверами на річку. Самі. Спершу в режимі "скупалися - додому", а потім "вилізли з води - подзвоніть".

Тільки мамі моїй не кажіть, їй і так вистачає приводів до переживання за внуків з такими то безвідповідальними батьками. Щоправда, чітко пам'ятаю, як після свого другого або третього класу вчила плавати Маркіяна, який тоді був якраз у Лідчиному віці. І на річці ми точно були без дорослих. Але ж то "були інші часи" (с)...