Нема злого, аби не вийшло на добре

Я мушу собі це зберегти для історії, бо хто зна, чи потім знайдеться, а воно таки дуже цікаво.

Відкрила зошит дитини з читання (вона встигає з ним в класі, але інколи перевіряю, чи чогось не прогавила).
Кинулося в очі завдання "Знайдіть спільнокореневі слова"
Закрила зошит і подивилася на обкладинку - таки він.

Здається, я щось в цьому житті пропустила...

Завдання №3 подивіться, блск

 

А так виглядає обкладинка цього чудо-зошита і с.95 в підручнику:

Сьогодні я знову годину шукала каву по хаті...

Старші їдуть в гімназію на 9ту, виходячи з дому до 8.30. Їх треба розбудити, далі збираються, снідають здебільшого самостійно.
В Ліди триває адаптаційний період, вони йдуть на 2й урок, на 9.15. П'ятниця – важкий день. Богдан вже з 7ї за компутером - одночасно снідає і працює, щоб потім не сидіти в офісі поза північ. Він схопиться о 8.50, натягне джинси, кине в кишеню флешку і побіжить з Лідкою до школи, а звідти на роботу. Зібрати її мушу я.
Період між 8.15 і 8.30 для мене найважчий. Впродовж цих 15 хвилин треба прокинутися самій, якимось чудом підняти Лідку (воно таке тепле, солодке і так міцно спить, обнявши зайця, такого ж білого і кучерявого, як вона сама) і одночасно випхати копнякамицьомками з хати старших, бо спізняться. Зазвичай я це роблю з горням кави в руці, відповідно, ставлячи його там, де мені раптом знадобилася вільною друга рука. Потім, коли всі заберуться з хати, я його там знайду і спокійно доп'ю зі шматочком чоколяди під фейсбук.

От лише щоразу виникає питання - де, там?
Сьогодні шукала довго. І навіть налила кави в інше, не своє, горня.
А потім знайшла. Там - сьогодні було на бачку в туалеті... Певно, лишила, коли ставила на поличку чергову порцію рекламної макулатури - інакше б, мусіла забрати, щоб спустити воду, кришка бачка округла і єдине рівне місце - на кнопці.

Доброго ранку!
 

З нагоди невідворотнього Дня Знань і того, що йде за ним, любі вчителі і батьки школярів,





картинка звідси 


Навіяно незрівнянною Пані Прапор

Дарця хвора, школу прогулює.
З 11ї години і досі - надворі з перервою на обід.
В таку погоду краще вигріватися на сонці, аніж сидіти в чотирьох стінах, які ще не прогрілися від зими і дощової весни.

Прикіл в тому, що гуляє з товаришкою - донькою своєї вчительки, в якої прогулює зараз уроки :)

Дарця вже в тому віці, коли часом хочеться притовкти або самій повісится. До мене в тому віці їй далеко, але часом від впертості чи істерик саме там, де пояснити їх неможливо, я лізу на стінки.
З одного боку все правильно. Якщо дитина каже, що вивчила уроки, а на повірку виявляється, що параграф з географії в кращому випадку перечитала, щоденник не заповнений, німецьку "майже вивчила", а про вправу з української взагалі забула, спокуса вигаркатися, покарати і грубо зупиняти на старті будь які "балачкові" теми, поки не зробить уроків, просто непереборна. І фраза "можеш але не хочеш-лінуєшся-розгільдяйка" в цій ситуації більш, ніж справедлива, але...

Але я добре пам'ятаю своє дитинство. Пам'ятаю щире мамине "це дурниці, не звертай уваги" або "я в Твому віці такими дурницями не переймалася, а вчилася". Дуже швидко розхотілося ділитися тим, що завідомо для батьків є "дурницями". Я навіть розуміла, що саме є дурницями і ділилася лише тим, що їх порадує, де мене підтримають, і де насправді та підтримка і не потрібна. Не виключено, що мене підтримали б і у тому, чим я не ділилася, але оті кілька разів "дурниці", і сепарація на "важливе і неважливе" відбила охоту ділитися...
Наразі діти мені довіряють. Бачу, що це так, по тому, чим саме діляться. І для мене зараз, на порозі підліткового віку, понад усе важливо, щоб ця довіра збереглася. Слово "дурниці" я викреслила зі свого лексикону намертво. Нема дурниць. Якщо дитина про це говорить, отже для неї то важливо.

Вчора усвідомила, що потрібно відходити взагалі від ролі наставника. Строгого чи поблажливого, байдуже - пора перестати бути наставником. Хочу стати просто досвідченим другом. Не повчати, а ділитися досвідом. Не сварити, а співпереживати і допомогти знайти вихід з проблеми. Навіть, якщо для неї це не є проблемою через те, що вона ще дитина, трохи вітер в голові і взагалі їй "це не потрібно", своїм занепокоєним ставленням і активним пошуком виходу навіяти їй відчуття, що це дійсно ситуація, яку потрібно виправляти.

Вчора після кількох годин вивчення простого параграфа з географії виявилося, що вона таки його не знає (що вчила? в хмарах літала). Були сльози, істерика, крики, докори. Але всі спроби переказати зупинялися на другому реченні. Коли трохи заспокоїлася, нарешті так-сяк з підказками мені розказала, але коли довелося розказати без підказок - мовчок. Хоча бачу, що орієнтується, але вчителька, в якої їх 30 не шукатиме в ній "крихту зхнань", а знову вліпить 5. Підсумкова з географії "5" - то все-таки нижче плінтуса... Психанули - йди складайся на завтра. Поки складала підручники, задаю питання в розкидку по матеріалу. Блін, знає! Все знає! А розказати...

Обнімаю, саджу біля себе. Починаємо говорити, аналізувати. Врешті вимальовується проблема. Параграф з географії сюжету не має, матеріал вона розуміє, знає, а побудувати розповідь і розказати не може. Затинається, бо думає одночасно "що за чим" і про суть. Хоче розказати все і відразу, виходить абракадабра...

Тааааак... Читає то вона багато, а розповідає? Розповіджає лише те, що їй цікаво, чим вона захоплена. А коли просто потрібно передати зміст прочитаного, то виявляється, що не вміє, хоча інформацію звідти "висмоктала".
Взяла чернетку, сформулювала три широкі питання по параграфу. Сіла, написала - зовсім незле. Хоча в одному теж прослідкувалося бажання відразу викласти все, що знає, і знову вийшла абракадабра. Але проблема окреслилася, будемо працювати. Для початку - читати вголос, щоб покращити артикуляцію мови, і переказувати, письмово і усно...

І ще ми взяли на місяць таймаут з орієнтування для покращення успішності в школі. Буквально в останній момент і цілком спонтанно мені стрілило в голову подати це не як покарання, а саме як пошук вирішення проблеми, то ж і сприйняла вона це нормально без істерики.

Ох, складно все це...

Багато хто дотримується думки "оцінки - то фігня, основне знання". З одного боку - так. Але є ще пару складових. По перше, наші постійні зміни в системі освіти. Ще два роки тому на атестат всі плювали, а в що вилилося? По друге, і набагато важливіше - проблема в даному випадку таки є цілком конкретна і зовсім не пов'язана з оцінками. Але, не звертаючи уваги на оцінки, я б її просто не виявила, або зробила б це не так швидко. А мовлення, вміння формулювати, передавати інформацію - це дуже важливо, знаю по собі. Я досі нормально спілкуюся письмово, але коли потрібно говорити по темі, а ще й публічно, виходить як в Дарці - все відразу й абракадабра.

Наразі вдома знайшлася досить непогана книжечка Іржи Томан "Мистецтво говорити". Мо, є ще щось такого?

Стягнула з Гуртом підсумкові контрольні для 5го класу з укр.мови і математики. Можу поділитися. Історії і англійської ні в кого нема?

А то якось платити ще по 15 грн за кожну брошуру через новий заскок Табачника не хочеться, я маю на що ці гроші витратити.

Мені підписалі Лідці довідку в школу в садочкову групу (форма для школи). Без жодного зауваження. В ЛКК брали участь лише папери, мене там не було навіть.

І відмовників у них там огого, процедура вже налагоджена, на конвеєрі.