Нема злого, аби не вийшло на добре

Господи, сохрани....

Originally posted by alex009p at Шість картоплин

За протестами підприємців всі інші теми відійшли на другий план, а дарма. Бо під шумок можна такого натворити...

Знайдіть трохи часу прочитати Настину статтю про Десятинку.

Почали ремонт, в хаті розруха. Живу з Лідкою і Тапком на Сихові, Богдан вдома. Всього три дні, а вже втомилася від цього. В таких ситуаціях особливо сильно відчуваю, наскільки Богдан є невід'ємною складовою мого внутрішнього комфорту.

Якщо нічого не зміниться, то в суботу ми тут, а в неділю в Сприні. Хоча, я вже давно зареклася планувати щось.

Голодомор - геноцид чи ні?
це потрібно прочитати.

Представники найчисельніших етносів на всій території СРСР за матеріалами переписів 1926, 1937 рр.
Національність	1926 р.	1937 р.	1937 у % до 1926
Росіяни	77 791 124	93 933 065	120,7 %
Українці	31 194 976	26 421 212	84,7 %
Білоруси	4 738 923	4 874 061	102,9 %
Узбеки	3 955 238	4 550 532	115 %
Татари	3 029 995	3 793 413	125,2 %
Казахи	3 968 289	2 862 458	72,1 %
Євреї	2 672 499	2 715 106	101,6 %
Азербайджанці	1 706 605	2 134 648	125,1 %
Грузини	1 821 184	2 097 069	115,1 %
Вірмени	1 568 197	1 968 721	125,5 %

Середня тривалість життя чоловіків в Україні (1933 р.)	Середня тривалість життя жінок в Україні (1933 р.)
7,3 роки	10,9 років

Незважаючи на глибоке священиче коріння, я ніколи не помічала за татовою родиною особливої побожності. Традиції - Свят.вечір, Великдень - були. А поза тим... Чого варте лише те, що, маючи в родині священика, тата охрестили лише в дорослому віці, а мене в рік лише тому, що наполягла мамина мама: "нехрещену дитину мені не везіть!". Водночас в матеріальному плані практично всі реалізувалися. Кожен зумів і вивчитися, і нагромадити, і відбутися. І разом з тим все таки зуміли зберегти оту справжню єдність і взаємовиручку, котра мене завжди захоплювала в інтелігентних (не міщанських) галицьких сім'ях.

А потім, уже в пострадянський період, стався якийсь дивний перелом. Будучи заглиблена в свою сім'ю. я практично не мала нагоди спілкуватися з дальшими родичами, лише від тата довідувалася новини, тому була переконана, що до церкви повернулася лише бабуся - уже багато років вона постійно ходила на Літургії, її відвідували сестрички-служебниці, спершу збираючи інформацію про отця Селецького, а потім і просто так. І лише вчора я з подивом помітила, що ці зміни торкнулися в дивний спосіб усієї родини. При чому, це навернення не показне, у вигляді дотримання традиці і ходження до церкви в неділю, а справді глибоке, справжнє. Воно торкнулося не кожного особисто, але кожної гілки - у кожній сім'ї є людина, котра прийшла до Бога, і через котру, хочеться вірити, прийде до Бога і вся сім'я.
Учора на поминках то все надзвичайно точно і глибоко резюмував вуйко, на перший погляд несерйозна ще доволі молода людина, веселун, музикант, балагур - тим більш дивно звучали ті слова з його вуст.

За роки радянської влади було всяке. Хтось боявся зізнатися в приналежності до роду, відійшли від віри, заглибилися кожен у своє виживання. Але родина вижила, вціліла, благополучно хай і важко пройшла через війни і репресії. За кожною долею відчувалася рука Божа. Бо ми - покоління, намолене нашими предками. Ми вціліли завдяки їх молитвам. І тепер наша черга докластися до тієї молитовної скарбниці роду. Прийшла наша черга молитися і за них, тих, то відійшов, і за тих, хто ще живе. А особливо - за своїх дітей. І всі ми до цього тепер прийшли. Хтось швидше, хтось пізніше, кожен по своєму, але прийшли. Бо ми - намолене покоління...

Чомусь мене дуже глибоко зачепило оце словосполучення...