(no subject)

[uka_didych]

Дарця вже в тому віці, коли часом хочеться притовкти або самій повісится. До мене в тому віці їй далеко, але часом від впертості чи істерик саме там, де пояснити їх неможливо, я лізу на стінки.
З одного боку все правильно. Якщо дитина каже, що вивчила уроки, а на повірку виявляється, що параграф з географії в кращому випадку перечитала, щоденник не заповнений, німецьку "майже вивчила", а про вправу з української взагалі забула, спокуса вигаркатися, покарати і грубо зупиняти на старті будь які "балачкові" теми, поки не зробить уроків, просто непереборна. І фраза "можеш але не хочеш-лінуєшся-розгільдяйка" в цій ситуації більш, ніж справедлива, але...

Але я добре пам'ятаю своє дитинство. Пам'ятаю щире мамине "це дурниці, не звертай уваги" або "я в Твому віці такими дурницями не переймалася, а вчилася". Дуже швидко розхотілося ділитися тим, що завідомо для батьків є "дурницями". Я навіть розуміла, що саме є дурницями і ділилася лише тим, що їх порадує, де мене підтримають, і де насправді та підтримка і не потрібна. Не виключено, що мене підтримали б і у тому, чим я не ділилася, але оті кілька разів "дурниці", і сепарація на "важливе і неважливе" відбила охоту ділитися...
Наразі діти мені довіряють. Бачу, що це так, по тому, чим саме діляться. І для мене зараз, на порозі підліткового віку, понад усе важливо, щоб ця довіра збереглася. Слово "дурниці" я викреслила зі свого лексикону намертво. Нема дурниць. Якщо дитина про це говорить, отже для неї то важливо.

Вчора усвідомила, що потрібно відходити взагалі від ролі наставника. Строгого чи поблажливого, байдуже - пора перестати бути наставником. Хочу стати просто досвідченим другом. Не повчати, а ділитися досвідом. Не сварити, а співпереживати і допомогти знайти вихід з проблеми. Навіть, якщо для неї це не є проблемою через те, що вона ще дитина, трохи вітер в голові і взагалі їй "це не потрібно", своїм занепокоєним ставленням і активним пошуком виходу навіяти їй відчуття, що це дійсно ситуація, яку потрібно виправляти.

Вчора після кількох годин вивчення простого параграфа з географії виявилося, що вона таки його не знає (що вчила? в хмарах літала). Були сльози, істерика, крики, докори. Але всі спроби переказати зупинялися на другому реченні. Коли трохи заспокоїлася, нарешті так-сяк з підказками мені розказала, але коли довелося розказати без підказок - мовчок. Хоча бачу, що орієнтується, але вчителька, в якої їх 30 не шукатиме в ній "крихту зхнань", а знову вліпить 5. Підсумкова з географії "5" - то все-таки нижче плінтуса... Психанули - йди складайся на завтра. Поки складала підручники, задаю питання в розкидку по матеріалу. Блін, знає! Все знає! А розказати...

Обнімаю, саджу біля себе. Починаємо говорити, аналізувати. Врешті вимальовується проблема. Параграф з географії сюжету не має, матеріал вона розуміє, знає, а побудувати розповідь і розказати не може. Затинається, бо думає одночасно "що за чим" і про суть. Хоче розказати все і відразу, виходить абракадабра...

Тааааак... Читає то вона багато, а розповідає? Розповіджає лише те, що їй цікаво, чим вона захоплена. А коли просто потрібно передати зміст прочитаного, то виявляється, що не вміє, хоча інформацію звідти "висмоктала".
Взяла чернетку, сформулювала три широкі питання по параграфу. Сіла, написала - зовсім незле. Хоча в одному теж прослідкувалося бажання відразу викласти все, що знає, і знову вийшла абракадабра. Але проблема окреслилася, будемо працювати. Для початку - читати вголос, щоб покращити артикуляцію мови, і переказувати, письмово і усно...

І ще ми взяли на місяць таймаут з орієнтування для покращення успішності в школі. Буквально в останній момент і цілком спонтанно мені стрілило в голову подати це не як покарання, а саме як пошук вирішення проблеми, то ж і сприйняла вона це нормально без істерики.

Ох, складно все це...

Багато хто дотримується думки "оцінки - то фігня, основне знання". З одного боку - так. Але є ще пару складових. По перше, наші постійні зміни в системі освіти. Ще два роки тому на атестат всі плювали, а в що вилилося? По друге, і набагато важливіше - проблема в даному випадку таки є цілком конкретна і зовсім не пов'язана з оцінками. Але, не звертаючи уваги на оцінки, я б її просто не виявила, або зробила б це не так швидко. А мовлення, вміння формулювати, передавати інформацію - це дуже важливо, знаю по собі. Я досі нормально спілкуюся письмово, але коли потрібно говорити по темі, а ще й публічно, виходить як в Дарці - все відразу й абракадабра.

Наразі вдома знайшлася досить непогана книжечка Іржи Томан "Мистецтво говорити". Мо, є ще щось такого?

Comments

[verkhola.livejournal.com]

Про те, що треба бути другом - цілком згодна! І про те, що наказувати треба не поганим, а тим, що забирати доступ до чогось бажаного - також повністю підтримую.

[dali-bude.livejournal.com]

А я незгоден, що треба бути просто другом. Бувають випадки, коли дитина потребує, щоб батько чи мама була числі лідером, "вожаком зграї", і застосовувала авторитет тоді, коли це абсолютно необхідно. Й часом треба наполягти на чомусь, а не просто дати пораду. Імхо.

[uka-didych.livejournal.com]

мабуть, десь Ти маєш рацію. Тема неоднозначна, і потребує докладнішого обговорення.

Якщо тезово, то
"старший друг" передбачає наявність авторитету (який потрібно заслужити). а отже, застосування "адмін ресурсу" зводиться до мінімуму. і "вожак зграї" тоді вимальовується сам собою, через стосунки, наявність досвіду і т.д., а не "бо так має бути"

якщо в звичайному житті використання авторитету нема, то вже сама ситуація "роби те то, і негайно", тон, яким це сказано, створює відчуття виключності, важливості, коли відбувається чітке будування ієрархії.
Згрубша, це як в поході, всі друзі, всі знають, хто за що відповідальний, кожен робить свою справу свідомо, допомагають одне одному. Але в керитичній ситуації є лідер, який буквально віддає накази, і всі слухаються, не вступаючи в дискусію.

Це так дуже тезово, сподіваюся, донесла думку. нажаль нема часу розписувати...

[verkhola.livejournal.com]

Колись існувала така фідо-конференція, як RU.BABY. Там дуже часто використовувалась абревіатура ВЗОР - "всё зависит от ребёнка". Для когось достатньо бути досвідченим другом, а хтось потребує сильного авторитету. Не можна однозначно сказати, на те і педагогіка існує. Якби ж то був готовий рецепт виховання...

[zav-aka-andyz.livejournal.com]

Озираючись назад, радію, що не маю за що казати "дякую" батькам, оскільки вони мене ні до чого особливо не змушували.
Уласний приклад вирішує, я вважаю. Хоча це все в мене ще попереду, чому й цікаво ознайомлюватися, ги.
А карати сенс? Родина що - трудовий табір? Ні. Не хоче - не треба, значить нецікаво й нічого з того не буде, крім витраченого часу.

[dali-bude.livejournal.com]

Ми, скажімо, не змушуємо дитину ні спати, ні їсти, як то прийнято в багатьох сім"ях, і дитина, маючи цю свободу, чудово їсть і спить. Але якщо дитина не хоче, наприклад, сама мити руки після вулиці, і не піддається на вмовляння, то доводиться вдаватися до примусу. (3 роки моїй старшій.) Не йдеться про те, що трудовий табір, а про те, що деякі речі просто ТРЕБА робити. Дитина, на жаль, нездатна приймати всі рішення в своєму житті, деякі треба приймати за неї.

[zav-aka-andyz.livejournal.com]

Уроки треба? Та ніразу! Знання треба. Але знання не завжди отримують у вигляді класичних шкільних уроків.
ИРуки мити так. Але можна й інакше ставити питання: не треба мити руці, але не їстимеш. Бо брудними руками не їдять. Без пояснень будь яка вимога перетворюється саме на "трудовий табір".

[dali-bude.livejournal.com]

Пояснюємо і розмовляємо, причому з немовлячого віку. Але часом дитина просто вперта, бо це дитина, а не доросла людина, тому батькам доводиться бути батьками. Погодьтесь, що головними в домі повинні бути саме вони.

Ось щойно прочитав статтю, що коли в дитини істеричний напад, найкраща стратегія - нічого не робити і мовчати, а найгірша - намагатися щось дитині в цей час пояснювати :)

[zav-aka-andyz.livejournal.com]

Дик, не часом, а часто дорослий такий упертий, що куди там дитині. Тож не нарікайте, ги.
Ну, я дійсно нічого особливого не пояснюю у випадку нечастих істерики - мені просто ліньки; також я користуюся правом сильного - у сенсі сильнішого за дитину - але я свідомий, що це не найкращий шлях, а найпростіший мені лише.
Головним може й ніхто не бути, головне бути відповідальним. І буде краще, якщо відповідальним буде кожен, а не хтось один.

[zav-aka-andyz.livejournal.com]

Можливо, слово друг і невдале, проте опис дій, котре воно передбачає, в цілому поміркований. Казати дитині можна що завгодно, але якщо вона не розуміє суті питання, то все це марно. Дорослих це теж стосується, але їм допомагає часто згадуваний "досвід", якого дитина позбавлена. Тому "побільше розмовляти" - надзвичайно вдала теза.

[ithaka-girl.livejournal.com]

Мене колись батько навчив, як правильно готувати парграфи з географії, біології і т.ін, і я так і робила усю школу та ще й в універі :)
Прочитала абзац? Зупинися, подумай, про що він був. Запиши одним реченням. Потім другий, третій. Тепер прочитай, що в тебе записано. Чи не можна деякі речення об.єднати, дати їм спільний заголовок? Якщо можна - впиши його над цими реченнями та підкресли.
Потім перечитай, що вийшло (звістно, що це план). Можеш по ньому відтворити параграф? Якщо ні, прочитай його ще раз. Потім вивчи напам.ять свій план.
Усе!
У мене воно працювало. Навіть із фізикою та хімією, де я нічого геть не розуміла, але план написати могла і за ним переказати параграф як папуга :)

[uka-didych.livejournal.com]

дяк, будем пробувати :)

[zav-aka-andyz.livejournal.com]

Це чудовий початок, котрий потребує розвитку до рівня: отримав купу відомостей - сформулюй загальну думку, зауваж особливості, зроби зрозумілий навколишнім висновок - і все це подумки.

[xtosjko.livejournal.com]

А може то географія не йде? У мене в школі всі оцінки були найвищими і тільки географія мало чи не двійка. правда, мене і вчителька терпіти не могла

[uka-didych.livejournal.com]

то інша справа. Поки були дати і прізвища і вчили відкриття, то я й не напосідалася. Сама не можу того запам'ятовувати.
А тут же бачу, що знає. на запитання в розкидку відповідаєне на 12, але на тверде 10, а побудувати розповідь не може...

Про вчительку я взагалі враження створити не можу. На вигляд - кобіта під 50, трохи старої закалки, не надто привітна.
Зі слів Дарці - привітна, на уроці розповідає надзвичайно цікаво.
Знову ж з її слів - оцінки жахливі у всіх...

[ja-jalynka.livejournal.com]

їм стільки всього хочеться...на раз :) і ясно, що оцінки-знання-школа поступово відходять у цих бажаннях на другий план

теж стараюся терпляче розкладати на полиці ВСЕ, що стосується співвідношення вивчила-запамятала-навчилася діставати з архвів памяті при потребі

у нас, наприклда, проблема - коньрольні роботи, нервовий стрес такий, що всі поточні десятки валяться вісімкою за контрольну...

ну чого вони їх ТАК лякають?

[uka-didych.livejournal.com]

а мої не бояться контрольних... навпаки, пофігізм здоровий

[lilidiya.livejournal.com]

Ми теж нещодавно вчили географію... І теж виявила, що дитина не орієнтується зовсім (уроки перевіряю дуже рідко, бо оцінки хороші майже завжди). За дві з половиною години пройшли весь матеріал ще від вересня. Дитина зрозуміла. Хоча каже, що вчитель з географії хороший, та й вчиться в класичній університетській гімназії (що мало би свідчити про якість). але...

І мені здається, що проблема не у вчителях, чи дітях. Проблема є в самій системі освіти, яка вже давно застаріла... Бо вчити географію, історію чи мови і математику можна живіше і цікавіше.

[http://users.livejournal.com/_yoko_/]

мені здається їй треба не вчитись говорити, а вчитись складати плани. розкладати текст на складові. вчитись аналізувати.
коротше якось так.

[olka-kvasolka.livejournal.com]

у мене така ж проблема, коли хочеться сказати все і одразу, крім питань допомагає ще й план відповіді. Можна навчити самій складати.

[zav-aka-andyz.livejournal.com]

Ну, так, правильно - не хоче. Дитина хіба зобов’язана хотіти? Аж ніяк. Бо доведеться визнати, що дорослі теж зобов’язані хотіти. Або от гаркати навіщо? Нє, я розумію гаркнути, коли дитина руці в окроп пхає, але заради школи, уроків?.. Розмовляти треба, безперечно, пояснювати тощо, але в гаркати ніц сенсу не бачу. Дитина навіть як зробить, то все одно не зрозуміє.

[zav-aka-andyz.livejournal.com]

Ну, я збираюся приділити багато уваги переказав: почати з простих "що сьогодні було цікавого в школі?" й далі про геть усе навколо. Уміння формулювати думку в промову важливе, я вважаю. І це те, чого рідко де навчають. А про оцінки, то я збираюся наперед пояснити, що є знання, а є затверджена державою думка і це далеко не завжди одне й те саме. Дорослі стикаюся із цим парадоксом щодня та якось його долають, то чому не пояснити це дитині?
p.s. Ну, можна й Карнегі почитати - як для початківця згодиться.