Нема злого, аби не вийшло на добре

Щойно дуже приємно розвіртуалізувалася з Єноткою на Бамбетлях - аж з роботи вже дзвонили за мною. Але витягнути вагітну кобіту в десятій ранку на мороз - на таке свинство тіко я здатна. Сподіваюся, Маринка не дуже на мене розсердилася :)

Незважаючи на глибоке священиче коріння, я ніколи не помічала за татовою родиною особливої побожності. Традиції - Свят.вечір, Великдень - були. А поза тим... Чого варте лише те, що, маючи в родині священика, тата охрестили лише в дорослому віці, а мене в рік лише тому, що наполягла мамина мама: "нехрещену дитину мені не везіть!". Водночас в матеріальному плані практично всі реалізувалися. Кожен зумів і вивчитися, і нагромадити, і відбутися. І разом з тим все таки зуміли зберегти оту справжню єдність і взаємовиручку, котра мене завжди захоплювала в інтелігентних (не міщанських) галицьких сім'ях.

А потім, уже в пострадянський період, стався якийсь дивний перелом. Будучи заглиблена в свою сім'ю. я практично не мала нагоди спілкуватися з дальшими родичами, лише від тата довідувалася новини, тому була переконана, що до церкви повернулася лише бабуся - уже багато років вона постійно ходила на Літургії, її відвідували сестрички-служебниці, спершу збираючи інформацію про отця Селецького, а потім і просто так. І лише вчора я з подивом помітила, що ці зміни торкнулися в дивний спосіб усієї родини. При чому, це навернення не показне, у вигляді дотримання традиці і ходження до церкви в неділю, а справді глибоке, справжнє. Воно торкнулося не кожного особисто, але кожної гілки - у кожній сім'ї є людина, котра прийшла до Бога, і через котру, хочеться вірити, прийде до Бога і вся сім'я.
Учора на поминках то все надзвичайно точно і глибоко резюмував вуйко, на перший погляд несерйозна ще доволі молода людина, веселун, музикант, балагур - тим більш дивно звучали ті слова з його вуст.

За роки радянської влади було всяке. Хтось боявся зізнатися в приналежності до роду, відійшли від віри, заглибилися кожен у своє виживання. Але родина вижила, вціліла, благополучно хай і важко пройшла через війни і репресії. За кожною долею відчувалася рука Божа. Бо ми - покоління, намолене нашими предками. Ми вціліли завдяки їх молитвам. І тепер наша черга докластися до тієї молитовної скарбниці роду. Прийшла наша черга молитися і за них, тих, то відійшов, і за тих, хто ще живе. А особливо - за своїх дітей. І всі ми до цього тепер прийшли. Хтось швидше, хтось пізніше, кожен по своєму, але прийшли. Бо ми - намолене покоління...

Чомусь мене дуже глибоко зачепило оце словосполучення...